Септоріоз сої

Збудником хвороби є недосконалий гриб Septoria glycines, який належить до відділу Ascomycota. Цей фітопатоген є вузькоспеціалізованим і вражає виключно сою.

Гриб зберігається у ґрунті на рештках рослин у формі пікнід та міцелію. Життєздатність інфекції в ґрунті може зберігатися до двох років, що зумовлює небезпеку при порушенні сівозміни.

Первинне зараження відбувається конідіями, які розносяться дощем, вітром або комахами з нижніх ярусів листя на верхні частини рослини.

Патоген проникає в тканини через продихи або механічні пошкодження, після чого починає інтенсивно розвиватися в міжклітинному просторі рослини-господаря.

На наступних етапах розвитку гриб формує нові плодові тіла безпосередньо всередині ураженої тканини, що забезпечує швидке розмноження інфекції протягом сезону.

Септоріоз уражає всі надземні частини сої, включаючи сім'ядолі, листя, стебла та боби. Найбільш вразливою культура стає у фазі активного цвітіння.

Хвороба призводить до передчасного опадання листя, що знижує площу фотосинтезу та негативно впливає на загальний розвиток рослини.

При ураженні бобів спостерігається формування щуплих насінин, що суттєво знижує врожайність та якісні показники товарного зерна.

Тривале ураження стебел може спричинити ламкість та передчасне відмирання рослини, що ускладнює процес збирання врожаю.

Втрати врожаю при сильному ураженні можуть становити до 30%, що робить боротьбу з цією хворобою обов'язковим елементом технології вирощування.

Перші симптоми хвороби зазвичай виявляють на початку вегетації на сім'ядолях або нижньому листі, що пов'язано з вологими умовами після посіву.

Сприятливими умовами для епіфітотій є тепла погода (+20...+28°C) при високій вологості повітря та часті опади, що сприяють поширенню спор.

У періоди посухи активність патогена суттєво знижується, хоча він зберігається в тканинах у латентному стані до випадання нових опадів.

Найбільш активне поширення спостерігається в середині літа, коли рослини змикаються, створюючи сприятливий мікроклімат у прикореневій зоні.

До кінця сезону розвиток хвороби може сповільнитися, але патоген встигає підготуватися до зимівлі на залишках рослин, що лежать на полі.

Типовою ознакою є плями темно-коричневого кольору, які мають незграбну форму і обмежені жилками листа, що надає їм кутастого вигляду.

Навколо некротичних плям часто утворюється помітна хлоротична зона, яка з часом стає світло-жовтою або коричневою.

В центрі плям можна побачити дрібні чорні крапки — це пікніди гриба, які є ключовим діагностичним показником при визначенні захворювання.

На стеблах хвороба проявляється у вигляді темно-бурих видовжених плям, що можуть охоплювати значну частину поверхні та призводити до тріщин.

Масове ураження призводить до поступового відмирання листя, починаючи з нижнього ярусу, що надає полю неохайного та пригніченого вигляду.

Найкращим агротехнічним заходом є дотримання сівозміни, що перериває цикл розмноження гриба через відсутність культури-господаря на полі.

Оранка з повним заорюванням рослинних решток значно знижує кількість інфекційного матеріалу, який залишається на поверхні поля.

Використання якісного протруєння насіння дозволяє захистити проростки на початкових етапах розвитку та зменшити ризик раннього зараження.

Під час вегетації за перших ознак хвороби необхідно застосовувати фунгіциди з груп триазолів або стробілуринів для зупинки розвитку патогена.

• Вибір сортів сої з високою стійкістю до хвороб листя.
• Знищення бур'янів, що можуть бути резерваторами збудника.
• Оптимальна густота посіву для забезпечення провітрювання рослин.
• Застосування збалансованих доз добрив для підвищення стійкості рослин.