Чорна ніжка картоплі

Бактерія є рухливою паличкою, що здатна розщеплювати пектинові речовини рослинних клітин. Це призводить до руйнування тканин, які перетворюються на слизову масу з неприємним запахом.

Патоген має складний життєвий цикл, зберігаючись у ґрунті, на залишках рослин та безпосередньо у бульбах картоплі, які є основним джерелом інфекції для нового врожаю.

Поширення хвороби часто відбувається через інструменти для обробітку, тару для зберігання або комах, які переносять бактерії на поверхні свого тіла або через екскременти.

Сучасна класифікація відносить цей вид до домену Бактерії, типу Proteobacteria. Його активність залежить від наявності вологи та пошкоджень на тканинах рослин.

Хвороба завдає колосальної шкоди картоплярству, вражаючи всі органи рослини. Вона стає причиною зрідженості сходів та масового гниття бульб у складських приміщеннях.

Окрім картоплі, збудник здатний вражати томати, перець та баклажани, що створює ризик перехресного зараження при вирощуванні цих культур на суміжних ділянках.

Ураження кореневої системи призводить до порушення водного балансу рослини. Кущі перестають рости, а бульби, що встигли сформуватися, загнивають ще в період вегетації.

Найбільша шкода фіксується при закладанні врожаю на зберігання. Одна заражена бульба може стати центром гниття для цілого засіку, що призводить до псування десятків тонн продукції.

Недобір урожаю в епіфітотійні роки може сягати 30–50% від потенційної продуктивності сорту, що робить проблему фітосанітарного контролю пріоритетною.

Розвиток чорної ніжки тісно пов'язаний з гідротермічними умовами сезону. Найбільша активність бактерій спостерігається при температурі 18–22 градуси тепла.

Перші прояви хвороби помітні у фазі сходів, коли інфікований посадковий матеріал не дає паростків або вони гинуть одразу після проростання в ґрунті.

В період літніх дощів хвороба стрімко прогресує. Перезволоження ґрунту створює анаеробні умови, які є сприятливими для швидкого розмноження бактерій.

До кінця сезону вегетації інфекція переходить від материнської бульби до молодих клубнів, що закладає основу для подальшого псування продукції під час зберігання.

Наприкінці літа та восени під час збору врожаю умови високої вологості сприяють проникненню збудника в бульби через механічні пошкодження шкірки.

Характерною ознакою є почорніння нижньої частини стебла біля самої поверхні ґрунту. Тканини стають м'якими, слизькими та видають характерний гнильний запах.

Листя картоплі при ураженні набуває жовтого забарвлення, скручується догори і поступово засихає, що призводить до повного відмирання надземної частини куща.

На зрізі стебла спостерігається побуріння судинного кільця, що свідчить про швидке просування бактерій по провідних тканинах рослини вгору.

Бульби в ґрунті стають м'якими, їхня внутрішня частина перетворюється на кашкувату масу темного кольору, при цьому шкірка може залишатися цілою деякий час.

• Почорніння стебла біля ґрунту.
• Пожовтіння та скручування листя.
• Різкий неприємний запах гнилі.
• Масове відмирання сходів.
• Перетворення внутрішніх тканин бульб на слиз.

Основою контролю є використання сертифікованого здорового насіннєвого матеріалу та стійких до хвороби сортів картоплі.

Важливим заходом є дотримання сівозміни: не повертати картоплю на те саме поле раніше ніж через 4 роки. Уникати ділянок з надмірним перезволоженням.

Проведення фітопрочисток протягом вегетації дозволяє видалити заражені кущі разом із бульбами та запобігти поширенню інфекції на здорові рослини.

Для дезінфекції бульб перед посадкою застосовують дозволені бактерицидні засоби. Також важливо протруювати тару та інструменти після контакту з хворими рослинами.

Після збирання врожаю необхідно забезпечити ретельне просушування бульб та дотримання температурного режиму в сховищі, що обмежує розвиток гнилі.