Міріосклеротинія північна

Міріосклеротинія північна (Myriosclerotinia borealis) є спеціалізованим фітопатогенним грибом, що належить до родини Sclerotiniaceae. Це один із головних збудників снігової плісняви зернових.

За біологічними властивостями патоген є психофілом, тобто адаптованим до життя та активного розмноження за дуже низьких температур, близьких до нуля.

Гриб утворює дрібні склероції, які є основними органами збереження інфекції в ґрунті протягом несприятливого періоду.

Систематичне положення гриба вказує на його здатність формувати сумчасте спороношення, що забезпечує розповсюдження інфекції спорами в певні фази розвитку.

Міцелій гриба може поширюватися від хворих рослин до здорових контактним шляхом, що створює осередки ураження на полях.

Основну шкоду від гриба отримують посіви озимих зернових, серед яких найбільш вразливими є озиме жито та озима пшениця.

Патоген також завдає значної шкоди багаторічним злаковим травам, знижуючи врожайність зеленої маси на пасовищах та сіножатях.

Ураження призводить до розрідження посівів, що суттєво впливає на густоту продуктивного стеблостою та загальну врожайність культури.

Висока шкідливість проявляється у вигляді загибелі рослин під снігом, що в окремі роки потребує проведення повного пересіву площ навесні.

Сильне ураження вузла кущення призводить до неможливості відновлення вегетації рослин навесні та їх передчасної загибелі.

Розвиток міріосклеротинії починається в зимовий період під сніговим покривом, де температура залишається в межах 0...+2°C.

Найбільш сприятливі умови для поширення хвороби спостерігаються під час танення снігу, коли ґрунт насичений вологою.

З початком активного сонячного нагріву та підвищенням температури повітря розвиток гриба припиняється, оскільки він не переносить високих температур.

Інфекційне навантаження зберігається в ґрунті завдяки склероціям, які можуть залишатися життєздатними кілька років поспіль.

Критичні періоди розвитку збігаються з пізньою весною, коли затяжна волога погода сприяє вторинному зараженню ослаблених рослин.

Ознакою ураження є поява сірувато-білого нальоту грибниці на листках, що знаходяться під снігом або біля поверхні ґрунту.

Тканини уражених рослин стають м'якими, водянистими, а згодом набувають брудно-сірого відтінку та відмирають.

На поверхні та всередині стебел формуються дрібні, темні склероції, які є характерним діагностичним маркером цього виду гриба.

Після зникнення снігу на полях чітко видно зони випрівання, де рослини виглядають повністю знищеними, склеєними грибницею.

• Поява плісняви на листках та стеблах.
• Знебарвлення та розм'якшення тканин основи стебла.
• Утворення склероцій на рослинних рештках.

Найефективнішим методом є дотримання сівозміни, що передбачає введення стійких до патогену культур у проміжки між посівами озимих.

Важливим елементом технології вирощування є підбір сортів з високою зимостійкістю, які менше піддаються ослабленню холодом.

Застосування фунгіцидів під час осінньої обробки допомагає знизити первинну інфекцію та запобігти розвитку плісняви під снігом.

Агротехнічні заходи, спрямовані на покращення дренажу ґрунту та запобігання застою води, значно знижують ризик розвитку хвороби.

Збалансоване внесення фосфорно-калійних добрив сприяє зміцненню клітинних стінок рослин та підвищує їх опірність до зимових інфекцій.