Абсидія

Рід Absidia належить до царства Гриби (Fungi), відділу Мукорові (Mucoromycota), родини Lichtheimiaceae. Це мікроскопічні гриби, які є типовими сапротрофами, проте за певних умов виявляють виражені фітопатогенні властивості.

Гриб характеризується швидким ростом міцелію, який утворює густі пухнасті колонії, часто із сіруватим або білястим відтінком. Особливістю будови є наявність розгалужених спорангіофорів, на яких розміщуються грушоподібні спорангії.

На відміну від інших представників порядку Mucorales, спорангії Absidia мають характерний комірець (апофізу) біля основи, що є важливим систематичним ознакою при мікроскопіюванні.

Розмноження відбувається нестатевим шляхом за допомогою ендогенних спор (спорангіоспор), які легко переносяться потоками повітря, водою або комахами, забезпечуючи стрімке зараження субстрату.

Біологічно цей гриб є факультативним паразитом, здатним тривалий час зберігатися в ґрунті або на рослинних залишках, переходячи до активного ураження тканин при зниженні імунітету рослини.

Абсидія переважно уражає овочеві, плодові та ягідні культури в період післязбирального зберігання та транспортування. Часто гриб зустрічається на томатах, полуниці, винограді та різних коренеплодах.

У польових умовах гриб вражає ослаблені рослини, тканини яких мають механічні пошкодження, тріщини або сліди життєдіяльності шкідників, через які проникають гіфи гриба.

Особливу небезпеку становить зараження плодів, які контактують із вологим ґрунтом. Гриб швидко колонізує м'ясисті тканини, перетворюючи їх на м'яку, водянисту масу з неприємним запахом.

Окрім свіжої продукції, Absidia може пошкоджувати насіннєвий матеріал, викликаючи зниження схожості та ураження проростків у перші дні після посіву, що веде до зрідженості сходів.

В умовах закритого ґрунту гриб може уражати розсаду, особливо при надмірному поливі та поганій вентиляції, викликаючи характерне «падіння» сходів через руйнування прикореневої зони.

Активний розвиток гриба відбувається в періоди з підвищеною вологістю повітря та помірно високими температурами (оптимум 20–28°C), що часто збігається із сезоном дозрівання врожаю.

У сховищах ураження активізується при порушенні режиму вентиляції та відсутності контролю за вологістю, коли на поверхні плодів утворюється конденсат.

Найбільші спалахи захворювання спостерігаються після дощової погоди в період збирання врожаю, коли плоди поглинають надлишкову вологу та стають вразливішими до впровадження патогену.

Інкубаційний період від моменту потрапляння спори на тканини до появи візуальних ознак ураження при сприятливих умовах становить лише 24–48 годин.

Поширення спор триває протягом усього вегетаційного періоду, але піки зараження припадають на фази формування плодів та їх дозрівання, коли вміст цукрів у тканинах максимальний.

Першою ознакою ураження є поява на поверхні плодів або стебел пухнастого білого нальоту, який з часом набуває сіруватого відтінку.

Тканини в місці ураження стають м'якими, водянистими та втрачають свою структурну цілісність, швидко перетворюючись на безформну масу.

При ураженні коренеплодів або цибулин наліт гриба може проникати глибоко в тканини, викликаючи їх потемніння та некроз, що робить продукцію непридатною для використання.

• Поява білого «ватного» нальоту.
• Швидке розм'якшення ураженої ділянки.
• Поява специфічного кислуватого запаху бродіння.
• Почорніння уражених тканин на пізніх стадіях.
• Відсутність чітких меж між здоровою та хворою тканиною.

Мікроскопічне дослідження завжди виявляє наявність характерних спорангіофорів, які дозволяють безпомилково відрізнити Absidia від інших видів пліснявих грибів.

Фундаментальним методом боротьби є дотримання правил агротехніки: недопущення перезволоження ґрунту та забезпечення якісного дренажу на ділянках.

Важливо вчасно проводити збирання врожаю та виключати механічні пошкодження плодів, оскільки будь-які рани стають «воротами» для інфекції.

У сховищах необхідно суворо контролювати температурно-вологісний режим, регулярно провітрювати приміщення та проводити дезінфекцію тари.

Для запобігання поширенню інфекції на посівах слід проводити фунгіцидні обробки, спрямовані на пригнічення грибкової мікрофлори, згідно з регламентами для конкретних культур.

Знищення рослинних залишків та дотримання сівозміни дозволяють значно знизити інфекційний фон ґрунту, обмежуючи первинне джерело зараження патогеном.