Склеротініозна снігова пліснява

Перші симптоми ураження спостерігаються безпосередньо після сходу снігового покриву. На листі злаків з'являється білий або сірий пухнастий наліт грибниці.

Згодом уражені частини рослин втрачають колір, стають бурими та відмирають. Вони легко розриваються і виглядають як після механічного пошкодження або вимерзання.

Характерною рисою хвороби є утворення дрібних чорних склероціїв, які поступово з'являються на поверхні відмерлої тканини листя та стебел.

У місцях інтенсивного розвитку гриба рослини злипаються між собою, утворюючи осередки, де травостій повністю гине, що призводить до появи «плішин» на полі.

На відміну від інших видів плісняви, склеротініозна форма часто проявляється саме у вигляді дуже щільного міцеліального килима, що покриває значні площі.

Збудником цієї хвороби є сумчастий гриб Myriosclerotinia borealis. Цей патоген спеціалізується на ураженні злакових культур та трав у північних регіонах та зонах з суворими зимами.

Гриб розмножується та виживає за рахунок утворення склероціїв — щільних тіл, що зберігаються в ґрунті або на рослинних рештках протягом багатьох років.

Оптимальними для розвитку патогена є низькі позитивні температури. Саме в умовах підсніжного періоду, коли температура становить близько 0...+2 градуси, грибниця активно розвивається.

Поширення інфекції здійснюється через склероції, які зберігаються в ґрунті, або через інфіковане насіння, що дозволяє грибу швидко захоплювати нові площі посівів.

Біологічна стійкість патогена до низьких температур робить його небезпечним ворогом для посівів озимих, особливо на початку весняної вегетації рослин.

Розвитку хвороби сприяє наявність тривалого стійкого снігового покриву, особливо якщо ґрунт під ним не промерз і зберігає вологість.

Висока вологість повітря та ґрунту є обов'язковою умовою для проростання склероціїв та поширення міцелію на здорові рослини в осінньо-зимовий період.

Посів озимих у неоптимальні строки, що призводить до слабкого розвитку рослин до зими, значно підвищує ризик масового ураження цією хворобою.

Відсутність сівозміни та накопичення рослинних решток, уражених патогеном, сприяють зростанню інфекційного фону на полі з кожним наступним роком.

Тривалі відлиги, що чергуються з морозами та снігопадами, також можуть створювати сприятливий мікроклімат для розвитку гриба на поверхні ґрунту.

Головна небезпека полягає у фізичній загибелі посівів після зими, що змушує аграріїв проводити пересів та нести додаткові економічні витрати.

Навіть якщо рослини виживають, їхній вегетативний розвиток значно уповільнюється, що призводить до зниження продуктивності та майбутнього врожаю.

Пошкоджені хворобою рослини стають більш вразливими до вторинних інфекцій та несприятливих погодних факторів у весняний період.

Ячмінь озимий, який є досить чутливим до Myriosclerotinia borealis, може втратити до половини своєї продуктивної площі в разі відсутності належного захисту.

Зниження якості зерна через нерівномірне дозрівання та загальний стрес посівів призводить до економічних втрат господарств.

Дотримання сівозміни є базовим елементом захисту. Використання попередників, які не є господарями для цього гриба, суттєво зменшує інфекційний запас.

Важливо забезпечити оптимальні терміни посіву, щоб рослини встигли зміцніти, але не переросли до моменту зупинки вегетації восени.

Вибір стійких до снігової плісняви сортів озимого ячменю та інших зернових є найбільш ефективним способом довгострокового контролю хвороби.

Протруювання насіннєвого матеріалу якісними системними препаратами дозволяє захистити посіви на критичних етапах розвитку восени та ранньою весною.

• Глибока оранка ґрунту для загортання рослинних решток
• Збалансоване живлення фосфорно-калійними добривами
• Застосування фунгіцидів під час осінньої вегетації
• Контроль бур'янів, що можуть бути резерваторами інфекції