Акремоніум

Акремоніум (лат. Acremonium) належить до роду недосконалих грибів з відділу Ascomycota. Це поширені мікроорганізми, які мешкають у ґрунті, де вони можуть бути як корисними сапротрофами, так і небезпечними паразитами рослин.

Гриб утворює тонкий міцелій і дрібні конідії, що зібрані у характерні голівки. Мікроскопічна будова конідієносців є основним критерієм для ідентифікації цього роду в лабораторних умовах.

Систематичне положення виду визначається за морфологічними ознаками та генетичним аналізом, оскільки багато представників роду візуально дуже схожі один на одного.

Ці гриби мають високу адаптивну здатність, що дозволяє їм виживати в умовах широкого діапазону температур та вологості ґрунту, зберігаючись у вигляді стійких спор.

Акремоніум часто взаємодіє з іншими ґрунтовими патогенами, посилюючи загальний інфекційний фон на полі та ускладнюючи діагностику конкретного захворювання.

Патоген уражає багато видів рослин, зокрема соняшник, кукурудзу та зернові культури. Він спричиняє розвиток гнилей, які вражають як підземні органи, так і стеблову систему.

На соняшнику акремоніум викликає специфічне в'янення рослин, що пов'язано з руйнуванням судинного русла стебла, внаслідок чого поживні речовини не доходять до кошика.

У зернових культурах гриб призводить до зменшення кущення та випадіння проростків, що суттєво знижує густоту стояння рослин перед збиранням врожаю.

Окрім безпосереднього пошкодження, акремоніум виділяє токсини, які отруюють рослину, знижуючи її загальну імунну стійкість та роблячи вразливою до вторинних інфекцій.

Економічні збитки від поширення цього гриба можуть бути значними в роки з високою вологістю, коли рівень ураженості посівів досягає критичних позначок, що потребує значних витрат на захист.

Первинне зараження зазвичай відбувається в період проростання насіння, коли ґрунтова волога активізує спори патогена, що знаходяться у верхньому шарі ґрунту.

Найбільш сприятливі умови для поширення — весна з частими опадами та помірно теплою температурою повітря (від +15 до +22 градусів).

Гриб може активно розвиватися протягом усього вегетаційного сезону, особливо якщо рослини перебувають у стані стресу через несприятливі погодні умови або неправильне живлення.

Під час літньої спеки розвиток акремоніуму дещо гальмується, проте він продовжує існувати у внутрішніх тканинах рослин, очікуючи сприятливих для нього умов для активного поширення.

Спори гриба можуть розноситися вітром та краплями дощу на великі відстані, тому зараження може охоплювати цілі поля досить швидко при недотриманні карантинних заходів.

Перші ознаки ураження проявляються у вигляді хлорозу листків та поступового в'янення рослин, яке не зникає навіть після поливу або дощів.

При дослідженні кореневої системи помітне почорніння коренів, їх відмирання та характерний запах плісняви у місцях сильного ураження тканин.

Характерною особливістю є утворення нальоту на прикореневій частині стебла, який за кольором може варіюватися від брудно-білого до рожевуватого відтінку.

• Почервоніння або побуріння судин на зрізі стебла.
• Слабкий розвиток вторинної кореневої системи.
• Передчасне висихання окремих частин рослини або всієї рослини цілком.

При візуальному огляді важливо не переплутати акремоніоз із фузаріозом, оскільки їх симптоматика в польових умовах є досить схожою.

Базовим заходом контролю є дотримання сівозміни, що обмежує накопичення інфекції в ґрунті та перериває цикл розвитку паразита.

Важливим елементом є використання протруювачів насіння з широким спектром дії, які здатні контролювати грибкову мікрофлору в зоні проростання зерна.

Глибока оранка допомагає загорнути інфіковані рештки рослин на глибину, де умови для виживання гриба є менш сприятливими, що прискорює їх розкладання.

Використання фунгіцидів під час вегетації є виправданим лише при виявленні перших симптомів, оскільки пізнє внесення препаратів не дає бажаного захисного ефекту.

Збалансоване мінеральне живлення, особливо достатня кількість калію та фосфору, значно підвищує здатність рослин протистояти проникненню інфекції в судинну систему.