Мукор

Гриб утворює розгалужений міцелій без поперечних перегородок, що швидко поширюється поверхнею субстрату. Види цього роду надзвичайно витривалі завдяки здатності утворювати спори у величезній кількості.

Розмноження відбувається спорами, які переносяться вітром, водою та комахами. Зигоспори дозволяють грибу переносити екстремальні умови довкілля, включаючи посуху та холод.

Систематично рід включає велику кількість видів, проте в агрономії їх часто об'єднують під загальною назвою мукорових грибів. Вони швидко колонізують органічні залишки.

Особливістю гриба є його здатність дуже швидко рости при сприятливих умовах, заповнюючи весь вільний простір на ураженій рослинній тканині за лічені дні.

Збудник завдає значної шкоди насінню зернових та зернобобових культур, спричиняючи його пліснявіння під час зберігання або після висіву в ґрунт.

Для овочевих культур мукор небезпечний як збудник післязбиральних гнилей. Особливо сильно страждають плоди томатів, перцю, баклажанів, які мають пошкоджену шкірку.

Ураження насіння призводить до зниження енергії проростання та повної загибелі зародка. Це стає причиною зріджених посівів та необхідності пересіву полів.

Коренеплоди, такі як картопля чи буряк, уражені мукором, втрачають товарний вигляд та швидко згнивають у сховищах, заражаючи здорову продукцію поруч.

Масштаби пошкоджень можуть бути колосальними при порушенні технології зберігання, коли одна заражена одиниця продукції стає центром осередку розповсюдження плісняви.

Розвиток мукору найчастіше спостерігається у весняний період при затяжних холодних дощах, коли насіння тривалий час перебуває у вологому, непрогрітому ґрунті.

Влітку патоген активізується при випаданні опадів на дозріваючий урожай або при пошкодженні плодів шкідниками чи градом, що відкриває шлях для інфекції.

Осінь є критичним періодом для збирання, оскільки підвищена вологість повітря сприяє осіданню спор на врожай. Вологі умови під час збирання гарантують розвиток гриба.

Зимовий період характеризується розвитком гриба у сховищах, де відсутня вентиляція. Утворення конденсату на стінах чи плодах стає пусковим механізмом для епіфітотії.

Температурний режим для розвитку патогена досить широкий, але оптимальним є діапазон від +15 до +25 градусів за Цельсієм при високій вологості.

Головна ознака — поява сірого, пухнастого нальоту, що нагадує вату. З часом на кінцях гіф з'являються чорні крапки — спорангії, що містять масу спор.

Уражені тканини швидко розм'якшуються, стають слизькими або водянистими. Втрачається характерний колір, з'являється специфічний затхлий запах плісняви.

На насінні спостерігається білуватий або сірий наліт, який згодом стає темнішим. При розрізі насіння видно руйнування внутрішніх структур зародка.

• Пухнастий сірий наліт на поверхні рослинних частин.
• Швидке розм'якшення тканин з втратою форми.
• Затхлий запах гнилі, що відчутний навіть на відстані.
• Чорні спорангії, добре помітні при огляді під лупою.

Симптоми хвороби стають максимально вираженими при високій вологості. У сухому середовищі гриб може тимчасово призупинити видиме спороношення.

Основою захисту є протруювання насіння системними фунгіцидами, що дозволяє стримати розвиток інфекції на ранніх етапах розвитку рослин.

Важливо забезпечити правильні умови зберігання продукції: сухе повітря, належна вентиляція та регулярне охолодження приміщень до мінімально можливих температур.

Видалення та знищення всіх уражених плодів із загальної маси врожаю дозволяє локалізувати осередки зараження та попередити подальше поширення патогену.

Дотримання правил агротехніки, зокрема своєчасне прибирання рослинних залишків та боротьба зі шкідниками, які пошкоджують плоди, значно знижує ризик інфекції.

Дезінфекція сховищ із застосуванням дозволених препаратів перед закладанням нового врожаю є обов'язковою умовою, яка допомагає уникнути колонізації приміщень мукором.