Дематієві гриби

Ці гриби належать до відділу Ascomycota і часто є сапротрофами, проте за певних умов стають факультативними паразитами, що вражають тканини ослаблених рослин.

Вони мають надзвичайно стійкий до зовнішнього середовища міцелій, що дозволяє їм виживати в ґрунті протягом тривалого часу навіть у несприятливих умовах.

Для ідентифікації в лабораторних умовах використовують мікроскопічний аналіз, під час якого виявляються темні, септовані гіфи та специфічні конідієносці, що утворюють спори.

У польових умовах гриби легко розпізнати завдяки характерному оксамитовому нальоту чорного або темно-бурого кольору, який вкриває поверхню уражених частин рослин.

Патоген вражає велику кількість культур: від зернових до плодово-ягідних та декоративних. Часто інфекція проявляється як вторинна, що прискорює деградацію вже пошкоджених тканин.

На овочах та фруктах розвиток гриба призводить до чорної плісняви, що повністю знищує товарну якість продукції та робить її непридатною для споживання або тривалого зберігання.

У зернових культурах гриб може викликати потемніння колоса та зерна, що значно знижує посівні якості та енергію проростання майбутнього врожаю.

Кореневі системи схильні до ураження при надмірній вологості ґрунту, що призводить до гниття коренів та відмирання молодих рослин у критичні фази розвитку.

На листках спостерігається поява плям, які згодом темніють і стають джерелом подальшого поширення спор на сусідні здорові рослини.

Оптимальні умови для розвитку інфекції — це висока вологість (понад 75%) та помірна температура повітря, що сприяє швидкому проростанню спор та колонізації рослинних тканин.

Найбільш небезпечним періодом є час дозрівання плодів, особливо якщо він супроводжується дощами, що створюють ідеальне середовище для розмноження патогену.

Взимку збудник зберігається у вигляді грибниці, хломідоспор або склероціїв у рослинних рештках, що залишилися на поверхні ґрунту або в ґрунті.

Розповсюдження конідій у вегетаційний період відбувається через повітряні маси, краплі дощу, а також через механічне перенесення шкідниками або сільськогосподарським інвентарем.

Після збору врожаю патоген активно розвивається у сховищах, де порушено температурний режим та вентиляцію, перетворюючись на головну причину псування продукції під час зберігання.

Візуальним маркером інфекції є формування щільного, темного, іноді з оливковим відтінком, нальоту на уражених ділянках стебел, плодів або листкових пластинок.

Первинні симптоми часто виглядають як невеликі плями, які поступово збільшуються в розмірах та темніють через утворення нових спор на поверхні плям.

Уражене насіння під час спроби проростання виявляє ознаки почорніння, часто супроводжується появою плісняви, що призводить до швидкої загибелі проростка в ґрунті.

Рослини, що зазнали сильного ураження, виглядають пригніченими, мають ознаки деформації листків або стебел, а також демонструють знижену здатність до фотосинтезу.

У плодах інфекція проявляється м'якою гниллю, яка швидко поширюється, захоплюючи все більшу площу та вкриваючи її характерним темним споровим нальотом.

Основою контролю є санітарно-профілактичні заходи: глибока оранка для закладення рослинних решток у ґрунт та дотримання сівозміни для розриву циклу розвитку збудника.

Протруювання насіння фунгіцидами є обов'язковим заходом для захисту посівів на початкових етапах розвитку, що запобігає випаданню сходів.

У теплицях та сховищах необхідно підтримувати оптимальний рівень вологості повітря шляхом постійного провітрювання, оскільки сухе середовище обмежує розвиток грибних спор.

Хімічний захист передбачає використання контактних та системних фунгіцидів, які вносяться при перших ознаках захворювання згідно з регламентом застосування.

Важливо також боротися зі шкідниками, які пошкоджують цілісність шкірки плодів, адже через ці пошкодження гриб легко проникає всередину рослинних тканин.