Цератобазидіум зерновий

Цератобазидіум зерновий (Ceratobasidium cereale) — це збудник грибкового походження, який спричиняє розвиток ризоктоніозу злакових культур. Гриб відноситься до базидіоміцетів і характеризується специфічним морфологічним будовою міцелію.

Мікроскопічно гриб можна розпізнати за наявністю гіфів із характерними відгалуженнями під кутом 90 градусів та наявністю перегородок. Така морфологія є типовою для роду ризоктонія, що дозволяє проводити первинну ідентифікацію.

У лабораторних умовах на поживних середовищах гриб утворює колонії різної щільності, що можуть змінювати забарвлення від білого до бурого. Утворення склероціїв є частиною процесу виживання патогена в ґрунті.

Систематичне положення виду тісно пов’язане з комплексом Rhizoctonia cerealis. Він здатен до тривалого сапротрофного існування на рослинних рештках у ґрунті, що робить його важкодоступним для викорінення.

Виявлення патогена на ранніх стадіях розвитку є критично важливим, оскільки гриб швидко розповсюджується при сприятливих гідротермічних умовах.

Основною групою уражених рослин є зернові колосові культури: пшениця озима, ячмінь та жито. Патоген вражає прикореневу зону стебла, що призводить до системного порушення життєдіяльності рослини.

Шкодочинність полягає у руйнуванні тканин кореневої шийки та основи стебла. Це перешкоджає нормальному транспортуванню води та мінеральних речовин від коренів до колоса.

Уражені посіви характеризуються зрідженістю та нерівномірністю розвитку. Рослини часто виглядають пригніченими, відстають у рості від здорових екземплярів та схильні до раннього в'янення.

Зниження врожайності відбувається через зменшення кількості продуктивних стебел та маси зерна в колосі. Важка форма ураження призводить до повної загибелі окремих рослин.

Економічні втрати суттєво зростають за наявності інших несприятливих факторів, таких як дефіцит вологи або низька забезпеченість ґрунту елементами живлення.

Період появи інфекції починається ще в осінній період, коли патоген переходить з решток попередньої культури на молоді проростки зернових.

Гриб проявляє активність у широкому температурному діапазоні, включаючи низькі температури, що дозволяє йому розвиватися під час відлиг у зимовий період.

Навесні, з настанням сприятливої вологої погоди, відбувається поширення міцелію на здорові тканини рослин, що знаходяться у безпосередньому контакті з інфікованим субстратом.

Найвища інтенсивність розвитку хвороби припадає на фази виходу в трубку та цвітіння злаків. Саме в цей час рослини найбільш чутливі до прикореневих гнилей.

Зі зниженням вологості та підвищенням температури повітря влітку темпи розвитку гриба сповільнюються, він переходить у стан спокою або формує захисні структури для перезимівлі.

Первинні симптоми виглядають як світлі видовжені плями на нижніх листках та стеблах, які згодом темніють і набувають характерного «очка» з темною облямівкою.

Зараження тканин призводить до розм’якшення стебла біля самої поверхні ґрунту. Уражені частини рослини стають ламкими, що зумовлює вилягання посівів навіть за відсутності сильного вітру.

Однією з ознак є наявність пустоколосиці. Колоски на хворих рослинах залишаються білими, не наливаються зерном або мають виповнені лише частково зернівки.

При огляді основи стебла можна помітити побуріння тканин, яке розповсюджується вгору по стеблу. При високій вологості повітря уражені ділянки можуть вкриватися ледь помітним нальотом.

У критичних випадках відбувається глибокий некроз кореневої системи, через що рослина легко висмикується з ґрунту, маючи вигляд «обгризеного» коріння.

Для контролю патогена необхідне суворе дотримання сівозмін. Повернення зернових на поле не повинно бути частим, а кращими попередниками є культури, що не вражаються даним патогеном.

Агротехнічні заходи мають включати глибокий обробіток ґрунту для якісного перевертання пласта і прискорення розкладання рослинних решток, де зберігається інфекція.

Використання якісного протруйника насіння є обов’язковим етапом захисту. Препарат повинен мати діючі речовини, ефективні проти збудників ризоктоніозу.

• Збалансоване мінеральне живлення (уникання надлишку азоту).
• Боротьба з бур'янами, що є носіями гриба.
• Дотримання оптимальної глибини загортання насіння.
• Використання стійких сортів зернових культур.

Під час вегетації можливе застосування системних фунгіцидів, якщо на полях виявлено перші осередки хвороби, для запобігання подальшому поширенню інфекції по площі.