Ризоктоніозна ламкість стебел

Візуальні симптоми хвороби проявляються на піхвах нижніх листків та нижніх вузлах стебла. Характерною ознакою є поява овальних плям світло-коричневого кольору з темною облямівкою.

У вологу погоду на плямах може з'являтися білий наліт міцелію. При сильному ураженні тканини стебла втрачають міцність, стають крихкими, що призводить до ламкості рослин.

Уражені рослини виглядають пригніченими, мають слабке кущення та відстають у рості порівняно зі здоровими екземплярами. Це створює враження осередкового випадання посівів.

На пізніх стадіях розвитку хвороби спостерігається відмирання листків та передчасне всихання всього стебла. Коріння також може зазнавати пошкоджень, що обмежує живлення рослини.

Диференціація цієї хвороби від інших видів гнилей без лабораторного аналізу є складною, оскільки симптоми можуть бути дуже схожими на прояви фузаріозної або церкоспорельозу.

Збудником захворювання є ґрунтовий гриб Ceratobasidium cereale, що раніше класифікувався як Rhizoctonia cerealis. Цей патоген здатен тривалий час зберігатися у ґрунті та на рештках рослин.

Гриб належить до базидіоміцетів і має широкий спектр господарів. Він вражає кореневу систему та нижню частину стебла озимих та ярих зернових колосових культур.

Міцелій гриба здатний витримувати несприятливі умови, формуючи склероції, які стають джерелом інфекції на наступні сезони. Патоген проникає у тканини рослини за рахунок виділення спеціальних ферментів.

Розвиток Ceratobasidium cereale тісно пов'язаний з температурним режимом та рівнем вологості ґрунту. Найбільш інтенсивно гриб розвивається у прохолодну вологу погоду.

Цей збудник є досить агресивним і може вражати озиму пшеницю, ячмінь, овес, а також інші злакові трави, що ускладнює контроль хвороби у сівозміні.

Оптимальні умови для зараження грибом складаються при температурі від +5°C до +15°C. Саме тому хвороба часто проявляється навесні або пізньою осінню.

Висока вологість повітря та ґрунту є критичними факторами для поширення міцелію. Застій вологи на полі значно підвищує рівень інфікування посівів.

Наявність великої кількості рослинних решток у верхньому шарі ґрунту забезпечує патогену стабільну кормову базу, сприяючи його накопиченню на полі.

Надмірна густота посівів створює сприятливий мікроклімат всередині травостою, де волога довше не випаровується, що полегшує проникнення гриба у тканини рослин.

Кислотність ґрунту також впливає на розвиток Ceratobasidium cereale, причому патоген краще почувається на ґрунтах з нейтральною реакцією середовища.

Головна шкода полягає у зниженні кількості продуктивних стебел на одиницю площі. Через ураження провідних тканин рослини не отримують достатньо поживних речовин.

Ламкість стебла призводить до вилягання посівів перед жнивами. Це не тільки ускладнює збір врожаю, але й значно збільшує механічні втрати зерна.

Зерно, що формується на уражених рослинах, є дрібним та щуплим, що знижує загальну врожайність та якісні показники врожаю — натуру та масу 1000 зерен.

В окремих випадках розвиток хвороби призводить до відмирання цілих осередків посіву, що створює прогалини на полі та сприяє забур'яненості.

Загальне ослаблення рослин через хворобу робить їх більш чутливими до впливу інших шкідників та хвороб, що значно ускладнює догляд за посівами.

Дотримання сівозміни є найефективнішим заходом. Необхідно уникати висіву зернових після зернових культур, особливо на полях з високим інфекційним фоном.

Глибокий обробіток ґрунту дозволяє перевернути пласт і загорнути рослинні рештки, що прискорює їх розкладання та знижує активність збудника.

Використання якісного протруювання насіння фунгіцидами широкого спектру дії є обов'язковим елементом захисту від раннього ураження.

Регулювання густоти посіву шляхом дотримання оптимальних норм висіву дозволяє покращити аерацію посівів та зменшити ризик розвитку гнилей.

• Застосування фунгіцидів під час вегетації за необхідності.
• Збалансоване мінеральне живлення, особливо фосфорно-калійне.
• Використання стійких до прикореневих гнилей сортів та гібридів.