Колетотріхум глоеспоріоїдес

Колетотріхум глоеспоріоїдес (Colletotrichum gloeosporioides) є сумчастим грибом, що належить до родини Glomerellaceae. Цей патоген є одним із найпоширеніших збудників грибкових інфекцій у світовому землеробстві.

Гриб має здатність паразитувати на величезній кількості видів рослин. Його життєвий цикл включає як безстатеве розмноження через конідії, так і статеву стадію розвитку.

Мікроскопічні дослідження дозволяють виявити в тканинах рослин характерні ацервули — спеціалізовані структури, де формуються спори. Ці структури забезпечують виживання патогена та його подальше розповсюдження.

Гриб характеризується високою пластичністю геному, що ускладнює селекцію стійких сортів рослин. Він здатен виживати в несприятливих умовах, переходячи в латентну стадію всередині тканин господаря.

Патоген виділяє велику кількість екзоферментів, які руйнують клітинні оболонки рослин, полегшуючи проникнення міцелію. Ця стратегія живлення робить його дуже небезпечним для широкого спектра сільськогосподарських культур.

Цей гриб провокує розвиток антракнозу — захворювання, що вражає плоди, листя, стебла та квіти. Найбільш вразливими є цитрусові, плодові дерева, виноград та багато ягідних культур.

На плодах розвиваються некротичні плями, які швидко поширюються, спричиняючи гниття всієї м'якоті. Уражені плоди втрачають товарний вигляд та стають непридатними для вживання в їжу.

Ураження стебел та гілок призводить до виникнення виразок, що порушує сокорух у рослині. Це послаблює розвиток культури і може спричинити передчасну загибель молодих пагонів.

Квіти, уражені патогеном, часто опадають, що призводить до прямої втрати врожаю. Навіть при збереженні зав'язі, гриб може залишитися в тканинах, провокуючи хворобу на пізніших стадіях розвитку плода.

Економічні збитки від діяльності цього патогена оцінюються як високі через суттєве зниження якості продукції та великі втрати при транспортуванні врожаю до споживача.

Розвиток гриба напряму залежить від погодних умов, особливо від наявності вологи. Оптимальна температура для розвитку патогена становить +22...+28°C, при якій спори проростають дуже швидко.

Підвищена вологість, роса, тумани та тривалі опади створюють ідеальне середовище для поширення конідій вітром та краплями дощу. У таких умовах спалахи захворювання можуть приймати характер епіфітотій.

Навесні джерелом інфекції стають залишки рослин, що перезимували на полі, або заражені багаторічні частини рослин. З підвищенням температури повітря починається активний цикл спороношення.

Найбільшу небезпеку хвороба становить у фазу дозрівання врожаю. Оскільки плоди накопичують цукри та вологу, вони стають ідеальним субстратом для стрімкого розмноження гриба.

Закритий ґрунт потребує особливого контролю, оскільки в теплицях часто формується мікроклімат, що сприяє постійному розмноженню патогена, якщо вентиляція не є достатньою.

Основна ознака — поява коричневих або чорних втиснутих плям на уражених органах. На поверхні цих плям часто можна побачити рожеві нальоти, які є скупченням спор гриба.

Листя вкривається некротичними плямами з чітко окресленими краями. З часом листя жовтіє, скручується та опадає, що призводить до оголення гілок та зниження фотосинтезу.

На плодах спостерігаються глибокі виразки, які з часом можуть охоплювати значну частину поверхні плода. Уражені тканини стають м'якими і починають швидко руйнуватися.

На пагонах і стовбурах утворюються тріщини та рани, з яких можуть виділятися ексудати. Такі пошкодження часто стають «воротами» для вторинних інфекцій, що значно ускладнює стан рослини.

Квіткові кисті часто засихають повністю. Якщо інфекція торкнулася плодоніжки, плід може відпасти ще зеленим, не досягнувши біологічної стиглості.

Головний метод боротьби — це суворе дотримання агротехнічних вимог. Обов'язковим є збір та утилізація всіх рослинних залишків, де може зберігатися інфекція після сезону.

Проведення обрізки крони для забезпечення доступу світла та повітря значно зменшує вологість навколо рослини. Це створює несприятливі умови для розвитку міцелію гриба.

Хімічний захист передбачає використання фунгіцидів контактної та системної дії. Найбільш ефективними є препарати на основі міді, а також сучасні системні діючі речовини, які пригнічують ріст грибниці.

Важливо забезпечити правильний полив: уникати дощування, яке сприяє поширенню спор по всій ділянці. Крапельне зрошення дозволяє утримувати вологу лише в прикореневій зоні.

Використання біологічних препаратів на основі бактерій-антагоністів може бути ефективним для профілактики хвороби у теплицях та на присадибних ділянках, знижуючи хімічне навантаження на врожай.