Скорцонера – дворічна рослина родини айстрових (або складноцвітих), родом із Центральної та Південної Європи, яка цінується за багатий склад коренеплоду і лікувальні властивості.
Корені скорцонери відрізняються високим вмістом сухої речовини (від 9 % до 31 %), цукрів (3–10 %) та білка (понад 40 %). У них міститься значний відсоток інуліну – близько 10 %, а також пектинові сполуки, аспарагін, левулнт та інші біологічно активні речовини. Мінеральний профіль включає калій (≈320 мг), магній (≈23 мг), кальцій (≈53 мг) і залізо (≈3,3 мг) на 100 г продукту. Вітамінний склад багатий вітаміном E (6 мг), вітамінами B1, B2, С, каротином та дигідраскорбіновою кислотою.
Ці компоненти роблять скорцонеру корисною при ожирінні, атеросклерозі, ревматизмі, подагрі, діабеті і як дієтичний продукт. У народній медицині рослину застосовують як протиотруту від зміїних укусів, при інфекційних захворюваннях, хворобах серця, очей, нирок, гастриті та навіть раку стравоходу.
Скорцонера росте на родючих, глибоко розпушених, некислих ґрунтах – суглинкових, карбонатних або глинистих. Насіння сіють у квітні або під зиму, закладаючи 2–3 см і залишаючи між рядами 20–25 см. Після появи 3–4 листків рослини проріджують до відстані 5–8 см, а потім підживлюють аміачною селітрою або гноївою рідиною.
Збирання врожаю проводиться восени, коли коренеплоди досягають маси 60–70 г і довжини 30–40 см. Коріння обережно викопують, очищають від землі, обдають окропом (2 год) для видалення молочного соку, потім зв'язують у пучки та зберігають у прохолодному місці, присипані вологим піском. При правильному зберіганні коренеплоди зберігають смак – солодкуватий, ванільний аромат.
Молоде листя і квіти скорцонери також їстівні: їх використовують у салатах, супах та маринадах, надаючи стравам легкий горіховий присмак. Коріння можна готувати як спаржу, запікати в тісті або додавати до страв для посилення смаку і користі.
Таким чином, скорцонера – це не тільки смачний та дієтичний продукт, але й потужна лікарська рослина з широким спектром корисних властивостей.
