Лофант анісовий – багаторічна трав’яниста рослина заввишки від 60 до 150 см (до 1,5 м), що належить до родини губоцвітих. Його характерні риси: чотиригранні пагони, серцеподібно-ланцетні листки довжиною 7–10 см і шириною 4–4,5 см, а також щільні колосовидні суцвіття синіх або бузкових квіток. Цвітіння триває з червня до кінця серпня, при цьому рослина виділяє нектар протягом усього дня, що робить її привабливою для бджіл і джмелів.
Лофант багатий ефірними маслами – до 15 % від маси сухої речовини, з яких 70–80 % становлять метилхавикол, що надає характерний анісовий аромат. У складі також присутні аскорбінова, лимонна та яблучна кислоти, аметофлавон – потужний антиоксидант, який сприяє захисту клітин від окисного стресу.
Медичні властивості лофанта численні: він зміцнює імунну систему, має гіпотензивну та заспокійливу дію, знижуючи артеріальний тиск і полегшуючи безсоння. Листки та суцвіття застосовують для інгаляцій, ванн і відварів при простудах, бронхіті, пневмонії, грибкових інфекціях і серцево-судинних захворюваннях, включаючи атеросклероз і стенокардію. Ефірна олія використовується в косметиці – як гель для шкіри, що зміцнює коріння волосся, розгладжує зморшки та підвищує пружність шкіри.
Кулінарно лофант цінується за ароматні листки та насіння, які додають у салати, м’ясні та рибні страви, випічку, компоти та киселі. У харчовій промисловості його використовують як приправу для чаю, лікерів і кондитерських виробів.
Вирощування лофанта потребує сонячного місця та пухкого, родючого ґрунту з нейтральним pH; рослина погано росте на глинистих, кислих або заболочених ґрунтах. Насіння сіють у кінці березня–квітня, а після сходів забезпечують помірний полив і підживлення азотом навесні. Лофант може жити 5–6 років без пересадки, при цьому його зелень збирається під час бутонізації та цвітіння.
Протипоказання: гіпотензія, тромбофлебіт, індивідуальна непереносимість; вагітним, годуючим жінкам і дітям до 12 років слід уникати використання без консультації лікаря.
