Підберезник червоний / Leccinum aurantiacum — гриб роду Обабок (Leccinum) родини Болетові (Boletaceae). Російські синоніми: червоний гриб, красноголовик, осиновик, красюк, красник.
Шапка діаметром 4-15 (рідко до 30) см, спочатку напівсферична з щільно притиснутим до ніжки краєм, потім подушковидно-випуклої форми, легко відділяється від ніжки. Шкірочка червона, помаранчева або бурувато-червона, гладка або зі слабкою бархатистістю, не знімається.
М'якоть м'ясиста, щільна, в шапці пружна, з віком стає м'якою, в ніжці поздовжньо-волокниста. Колір на розрізі білий, у нижній частині ніжки синюватий, швидко синіє, потім чорніє. Смак і запах не виражені.
Трубчастий шар вільний, білий, потім стає бурувато-сірим, може бути з оливковим або жовтуватим відтінком. Трубочки довжиною 1 — 3 см з дрібними кутасто-округлими порами, пориста поверхня від дотику темнішає.
Ніжка висотою 5-15 см, товщиною 1,5-5 см, суцільна, часто розширюється в нижній частині. Поверхня сірувато-біла, покрита поздовжньо-волокнистими лусочками, спочатку вони білі, з віком стають бурими.
Колір шапки залежить від умов зростання: в тополевих лісах вона з сірим відтінком, в чистих осичняках — темно-червона, в мішаних — помаранчева або жовто-червона.
Встановлено, що на відміну від більшості представників роду, підберезник червоний не має вузької переваги у виборі мікоризного партнера, а вступає в симбіоз з багатьма листяними деревами, але не з хвойними. Вважається, що найчастіше цей гриб мешкає спільно з осикою і тополею, рідше з вербою, може утворювати мікоризу і з дубом, буком, грабом, березою.
Росте в листяних і мішаних лісах під молодими деревами, в листяному дрібноліссі, в осикових порослях буває рясний. У посушливе літо з'являється у вологих високостовбурних осичняках. Найчастіше плодоносить рідкими групами або поодинці на галявинах і вздовж лісових доріг, у траві.
Поширений і місцями рясно зустрічається по всій лісовій зоні Євразії, зустрічається в тундрі серед карликових беріз. У Росії добре відомий у Європейській частині, на Північно-Заході Росії, на Кавказі, Уралі, Західному Сибіру і Далекому Сході. Північноамериканські підберезники, описані як L. aurantiacum, ймовірніше за все слід відносити до інших видів.
Сезон червень — жовтень. Для підберезника характерно поява трьома шарами. Перший шар («колосовики») — з кінця червня до перших чисел липня, з'являється не рясно. Другий шар («жнивні») — в середині липня, плодоношення більш рясне. Третій («листопадники») — з середини серпня до середини вересня, плодоношення найбільш тривале і масове.
Добре відомий їстівний гриб, багато хто ставить його на друге місце за якістю після білого гриба. Використовується у свіжому (вареному і смаженому), сушеному та маринованому вигляді, для соління. При обробці зазвичай темніє, але в маринаді зберігає природний вигляд. Щоб запобігти або зменшити потемніння гриби перед приготуванням вимочують у 0,5% розчині лимонної кислоти.
Вирощування Підберезника на присадибній ділянці: в затемненому місці, на площі 2,5-3 м², заглибитися на 30 см, і наповнити поживним сумішю.
Перший шар: (вистилається на дно) опале листя, траву або кору деревини(10 см).
Другий шар: лісовий перегній або земля з-під дерев (10 см). Потім рівномірно по всій площі розсипати сухий міцелій попередньо змішаний з 1 л сухої землі.
Третій шар: рослинні залишки, як і в першому шарі, але товщиною 3 см.
Четвертий шар: городня земля(3-5 см). Після посіву зволожувати крапельним способом.
Перші гриби з'являться через 1,5-2 місяці, потім кожні 1-1,5 тижня.
У приміщеннях вирощують таким же способом, тільки висаджують у ящики. Живе грибниця до 5 років. Вирощувати можна в будь-який час року.
