Біаторелові лишайники

Ці організми належать до групи епіфітів. Вони використовують кору дерев лише як опору для свого існування, отримуючи поживні речовини з повітря, опадів та пилу, що осідає на поверхні.

Лишайники не проникають усередину деревини і не пошкоджують камбій або судинну систему рослини. Їхня життєдіяльність повністю автономна від метаболізму дерева-господаря.

Біологічно вони мають вигляд талому, який складається з міцелію гриба та клітин фотосинтезуючої водорості. У садах частіше зустрічаються види, що формують кіркові або накипні структури.

Присутність цих організмів у саду частіше свідчить про високу вологість повітря та застійні явища у кроні, ніж про патологічний стан самої рослини.

Основним зовнішнім проявом є утворення на поверхні кори плям різного кольору — від світло-сірого до коричневого. Вони можуть бути шорсткими, зернистими або мати вигляд твердої кірки.

Плодові тіла, відомі як апотеції, мають вигляд дрібних крапок або дисків, розсіяних по поверхні талому. Ці утворення щільно прикріплені до кори, але не вростають у неї глибоко.

При спробі очищення лишайник відділяється від поверхні, оголюючи здорову, незачеплену кору. Це головна відмінність від симптомів грибкових некрозів або бактеріозів.

Найчастіше ці утворення можна побачити на затінених сторонах стовбурів або на скелетних гілках, де сонячне світло потрапляє рідше.

Поступове розростання лишайників може призвести до того, що значна частина стовбура дерева стає вкритою шаром епіфітів, що змінює вигляд рослини.

Розвиток біаторелових лишайників тісно пов'язаний з мікрокліматом саду. Висока вологість повітря є критичним фактором для їхнього процвітання та поширення спор.

Загущені посадки, де відсутня циркуляція повітря, створюють ідеальні умови для поселення лишайників на деревах. У таких місцях волога зберігається на корі тривалий час.

Відсутність сонячного світла на поверхні кори також стимулює їхній ріст. Внутрішні частини крони, які не прогріваються сонцем, найчастіше стають місцем розселення даних організмів.

Стан дерева також відіграє роль: лишайники частіше обирають старі екземпляри, кора яких стає грубою, має тріщини та повільніше оновлюється.

Тривала відсутність санітарного догляду, такого як чистка стовбурів від відмерлої кори, створює сприятливий субстрат для успішного закріплення спор лишайників.

Хоча лишайники не харчуються соками дерева, вони можуть завдавати шкоди, слугуючи «будинком» для шкідників. У їхніх структурах часто зимують шкідливі комахи, такі як попелиці, кліщі та щитівки.

Масивне покриття кори лишайниками погіршує процес газообміну через чечевички, що може призвести до зниження загального тонусу дерева в довгостроковій перспективі.

Під шаром лишайників створюється середовище з підвищеною вологістю, яке ідеально підходить для розмноження патогенних бактерій та грибів, що викликають гниття кори.

З естетичного погляду, запущені сади з лишайниками втрачають свою привабливість, що важливо для розплідників та декоративних насаджень.

У випадках, коли лишайники вкривають великі площі, вони можуть спричинити передчасне відмирання окремих ділянок кори, що стає вхідними воротами для інфекцій.

Найкращим способом профілактики є регулярна обрізка, яка забезпечує гарну освітленість та вентиляцію крони. Це кардинально змінює мікроклімат, роблячи його несприятливим для лишайників.

Механічне очищення кори за допомогою щіток або спеціальних скребків допомагає позбутися наявних колоній. Роботу слід проводити обережно, щоб не травмувати живі тканини.

Використання хімічних препаратів, таких як мідний або залізний купорос, є ефективним методом знищення лишайників та одночасною дезінфекцією кори від інфекцій.

Побілка стовбурів вапняковим молоком (особливо з додаванням мідного купоросу) допомагає захистити дерево від поселення нових спор лишайників.

• Санітарна обрізка для вентиляції крони.
• Використання металевих щіток для очищення кори.
• Обробка 3% розчином залізного купоросу навесні.
• Регулярна побілка стовбурів та основи скелетних гілок.