Зелена цикадка
Tettigella subvirescens
Зелена цикадка (лат. Tettigella subvirescens) належить до ряду напівтвердокрилих, родини цикадок (Cicadellidae). Це дрібна комаха з видовженим тілом, розмір якої зазвичай становить від 7 до 9 міліметрів.
Вміст розділу
Зелена цикадка
Забарвлення імаго варіюється від яскраво-зеленого до жовтувато-зеленого кольору, що робить її майже непомітною на фоні рослинності. Голова широка, з великими складними очима, що забезпечують добрий огляд.
Личинки цикадки зовнішнім виглядом подібні до дорослих особин, але не мають повністю сформованих крил і забарвлені у світліші тони. Вони дуже рухливі та здатні здійснювати стрибки на значні відстані.
Ротовий апарат комах колючо-сисного типу, ідеально пристосований для проколювання епідермісу листя та стебел з метою живлення соками рослин.
Комахи активні переважно вдень, особливо у теплу та сонячну погоду, коли вони швидко пересуваються по рослинах та перелітають на сусідні культури при найменшій небезпеці.
Цей шкідник є широким поліфагом, здатним живитися соками багатьох видів сільськогосподарських культур. До групи ризику потрапляють овочі, зернові, бобові та декоративні рослини.
Особливо вразливими до нападу цикадки є цукровий буряк, картопля та різні кормові трави. Часто шкідник масово розмножується на бур'янах, з яких згодом мігрує на культурні посіви.
Живлення комах відбувається шляхом висмоктування клітинного соку, що негативно впливає на загальний стан рослини та порушує її фізіологічні процеси розвитку.
Пошкоджені тканини втрачають тургор, що призводить до загального пригнічення росту, зменшення площі фотосинтезуючої поверхні та зниження майбутньої врожайності.
Крім прямої шкоди, цикадки є небезпечними переносниками фітоплазмозів та вірусних інфекцій, які можуть спричинити загибель значної частини посівів на полі.
Розвиток зеленої цикадки тісно пов'язаний з погодними умовами регіону. За сприятливих умов комаха здатна давати одне або два покоління за сезон.
Зимують шкідники на стадії яєць, які відкладаються самками в тканини стебел багаторічних рослин або бур'янів, що забезпечує їм надійний захист взимку.
З настанням весняного тепла відбувається відродження личинок, які починають активно живитися молодими пагонами, щойно вони з'являються на поверхні ґрунту.
Пік активності дорослих комах припадає на середину літнього періоду, коли спостерігається масовий виліт імаго та розселення шкідника на нові ділянки з культурними рослинами.
Восени відбувається спарювання та відкладання яєць для перезимівлі, після чого чисельність активних комах поступово скорочується до повного їх зникнення з полів.
Першим симптомом пошкодження є поява на листі дрібних білих або світло-жовтих плям, що є місцями проколів, де комахи висмоктують поживні речовини.
Листя згодом починає скручуватися, жовтіти та передчасно відмирати, що значно знижує ефективність процесу фотосинтезу та загальну життєздатність рослини.
У випадках значного ураження спостерігається суттєве відставання рослин у рості та розвитку, що призводить до деформації органів та зниження маси коренеплодів або насіння.
Під час обстеження посівів можна помітити характерні стрибки комах при струшуванні рослин, а також сліди перебування личинок на нижній стороні листкової пластини.
Вторинним симптомом може бути поява липкого нальоту та розвиток грибкових хвороб, які оселяються на виділеннях цикадок, посилюючи стресовий стан культури.
Агротехнічні заходи спрямовані на знищення бур'янів навколо полів, оскільки саме там зазвичай накопичується та розмножується початкова популяція шкідника.
Хімічний захист передбачає застосування інсектицидів широкого спектра дії, якщо щільність комах перевищує поріг шкодочинності, визначений для конкретної культури.
Обробку слід проводити в ранкові або вечірні години, коли комахи менш рухливі, забезпечуючи максимальне покриття розчином нижньої частини листя, де вони ховаються.
Важливою є біологічна боротьба із залученням природних ворогів, зокрема хижих комах, які можуть ефективно контролювати чисельність цикадок без використання пестицидів.
Для вчасного виявлення шкідника рекомендується встановлення спеціальних клейових пасток, що дозволяє приймати рішення про доцільність застосування обприскувань.