Злакова горбатка

Злакова горбатка (лат. Harmolita graminicola) належить до ряду перетинчастокрилих, родини евритомід. Це дрібна комаха, яка зовні нагадує маленьку чорну осу, довжиною приблизно 3–5 мм.

Дорослі особини мають темне, майже чорне тіло, іноді з металевим відливом. Крила прозорі, з характерним жилкуванням, що притаманне родині хальцид.

Личинки цього шкідника безногі, білого або кремового кольору, з добре розвиненими щелепами для гризіння тканин рослини. Вони пристосовані до внутрішнього способу життя.

Зимують личинки старшого віку в стерні, безпосередньо всередині пошкоджених ними стебел злакових культур. Саме там відбувається їхній подальший розвиток та заляльковування.

Самки мають спеціальний яйцеклад, за допомогою якого відкладають яйця всередину ніжних тканин стебел у період інтенсивного росту зернових культур.

Шкідник пошкоджує переважно колосові злаки, зокрема озиму та яру пшеницю, ячмінь, жито. Також під загрозою знаходяться деякі види багаторічних дикорослих трав.

Личинки, що виходять з яєць, прогризають тканини стебла, харчуючись його соками. Це призводить до серйозних порушень у розвитку судинної системи рослини.

Наслідком такого харчування є деформація стебла, його значне вкорочення та недорозвиненість колоса. Уражені рослини часто мають блідий вигляд і значно меншу вагу зерна.

При високій чисельності шкідника на полі спостерігається масове вилягання посівів, що ускладнює збір врожаю та спричиняє його фізичні втрати.

Шкодочинність полягає не лише у зниженні маси врожаю, а й у погіршенні якості зерна, яке стає щуплим через недостатнє надходження поживних речовин.

Вихід дорослих особин на поверхню припадає на кінець весни, коли зернові культури входять у фазу виходу в трубку. Саме в цей період рослини найбільш вразливі.

Тривалість життя дорослої горбатки коротка, тому вона прагне максимально швидко відкласти яйця в найбільш сприятливі для розвитку личинок стебла.

Розвиток одного покоління триває протягом усього вегетаційного сезону, після чого комаха впадає в стан спокою до наступного року, залишаючись у стерні.

Кліматичні умови весняного періоду відіграють вирішальну роль у чисельності популяції. Тепла та волога погода сприяє виходу комах і успішному розмноженню.

Моніторинг здійснюється в період кущіння та виходу в трубку за допомогою пасток або систематичного огляду стану посівів на наявність деформованих стебел.

Основною ознакою ураження є те, що рослини в полі виглядають менш розвиненими та нижчими за висотою порівняно зі здоровими екземплярами.

Колоски на пошкоджених стеблах часто не виходять з піхви листа або залишаються недорозвиненими, з порожнім зерном, що виглядає як білоколосиця.

При детальному огляді розрізаного стебла можна виявити ходи, прогризені личинками, а також самих личинок усередині порожнини стебла.

Ураження часто помітне лише при наближенні фази дозрівання, коли здорові рослини виглядають інакше за пошкоджені, що мають дещо інший відтінок.

• Повільний ріст та вкорочені міжвузля.
• Деформація колоса та порожність зернівок.
• Тендітність стебла та схильність до вилягання.
• Наявність отворів вильоту на стеблах після жнив.

Ефективним методом є дотримання сівозміни. Не можна допускати посів зернових по зернових попередниках, щоб розірвати життєвий цикл шкідника.

Глибока оранка після збору врожаю є критично важливою, оскільки вона заробляє стерню з личинками глибоко в ґрунт, де вони гинуть.

Важливим заходом є знищення бур'янів, особливо злакових, які слугують резерваторами для виживання шкідника в період відсутності культурних рослин.

Хімічний захист ефективний лише на початку виходу комах до моменту їхнього проникнення всередину рослинних тканин, тому час обробки дуже обмежений.

Вибір стійких до вилягання та пошкодження шкідниками сортів зернових дозволяє суттєво мінімізувати економічні ризики від діяльності злакової горбатки.