Злаковий кліщ

Тіло кліща має видовжену форму, самки здатні значно збільшуватися в розмірах у період відкладання яєць. Враховуючи їхній мікроскопічний розмір, виявити шкідника без використання лабораторного обладнання на початкових етапах дуже важко.

Життєвий цикл шкідника тісно пов'язаний з вегетацією злакових рослин. Зимують переважно запліднені самки, які знаходять прихисток у рослинних рештках, під лусками колосків та в пазухах листків багаторічних злаків.

Шкідник віддає перевагу теплим та посушливим умовам, що сприяє його інтенсивному розмноженню та міграції на посіви зернових культур. Висока швидкість розмноження зумовлює можливість формування кількох генерацій за сезон.

Поширення кліща по території господарства здійснюється потоками вітру, що переносить дорослих особин, а також через використання зараженого насіннєвого матеріалу при посіві.

Основними об'єктами живлення злакового кліща є пшениця, жито, ячмінь та овес. Окрім культурних рослин, він успішно заселяє дикорослі злакові трави, такі як пирій повзучий, тимофіївка та стоколос.

Шкідник живиться соком рослин, уражаючи тканини колоса, зокрема квіткові луски та зав'язь. Впорскуючи слину в тканини, кліщ порушує обмінні процеси, що призводить до відмирання частин рослини.

Окрім безпосереднього пошкодження, кліщ є основним переносником збудника хвороби під назвою «білоколосся», яку спричиняє гриб Fusarium poae. Це значно підвищує рівень небезпеки від присутності шкідника на полі.

Наслідком діяльності кліща є формування щуплого зерна або повна відсутність зернівок у колосі. Уражені колоски втрачають свою продуктивність, що негативно позначається на врожайності зернових.

Господарська шкодочинність полягає не лише у втраті ваги врожаю, а й у погіршенні якості зерна, яке стає джерелом мікотоксинів через розвиток вторинних грибкових інфекцій.

Найбільш помітною ознакою ураження є поява «білоколосся», коли колос або його окремі частини передчасно біліють у фазу наливу зерна, різко виділяючись на фоні здорових зелених рослин.

При візуальному огляді можна помітити деформацію та знебарвлення колоскових лусок. У місцях живлення колонії кліщів спричиняють некроз тканин, що перешкоджає нормальному надходженню поживних речовин до зернівки.

Рослини, що були заселені кліщем у ранній період, мають пригнічений вигляд, спостерігається вкорочення міжвузлів та деформація стебла. Колоски виглядають недорозвиненими та сухими.

У середині колоса, при детальному аналізі, можна виявити скупчення дрібних кліщів, які найчастіше локалізуються біля основи квіткової луски, де вони висмоктують поживні соки.

Симптоми стають масовими у період молочної чи воскової стиглості, коли сухість уражених частин колоса стає контрастною до загального стану здорового посіву пшениці чи ячменю.

Захист посівів від злакового кліща передбачає впровадження системи агротехнічних та хімічних заходів, спрямованих на зменшення чисельності популяції шкідника та обмеження його розповсюдження.

Основою профілактики є боротьба зі злаковими бур'янами на полях та прилеглих територіях, оскільки вони є основними резерваторами кліща в осінньо-зимовий період.

Використання здорового насіннєвого матеріалу та дотримання оптимальних строків посіву дозволяють рослинам швидше пройти найбільш вразливі фази розвитку, що знижує ступінь пошкодження.

Застосування інсектоакарицидів є доцільним у періоди масового виходу кліща з місць зимової діапаузи. Важливо проводити обробки згідно з моніторингом чисельності шкідника на полі.

• Якісна глибока оранка для знищення місць зимівлі кліща.
• Дотримання сівозміни з чергуванням культур, які не є господарями для кліща.
• Моніторинг стану посівів у період формування колоса для вчасного виявлення симптомів білоколосся.