Пірикуляріоз рису

Збудником пірикуляріозу є паразитичний гриб Pyricularia oryzae (ідеальна форма Magnaporthe oryzae), який належить до класу Ascomycetes. Цей патоген вважається одним з найнебезпечніших для культури рису в усьому світі.

Гриб зимує у вигляді грибниці на залишках рослин, насінні та бур'янах родини злакових. Саме насіння, що пройшло недостатню обробку, стає головним джерелом первинного зараження полів.

Патоген має складну структуру: він утворює розгалужений міцелій та численні конідії, які легко переносяться вітром та краплями води у рисових чеках.

Для проростання спор гриба необхідна висока відносна вологість повітря, близька до насичення, та комфортна температура в межах 20–28 градусів тепла.

У закритих агроценозах, де вологість тривалий час залишається високою, розвиток Pyricularia oryzae відбувається надзвичайно стрімко, створюючи загрозу для всього врожаю.

Хвороба вражає всі надземні частини рослини: листя, піхви листків, вузли стебла та безпосередньо волоть. Найбільшої шкоди завдає ураження вузла волоті.

Коли гриб вражає листя, утворюються плями, що з часом охоплюють всю площу листкової пластинки, призводячи до її швидкого відмирання та втрати фотосинтетичної активності.

Якщо інфекція переходить на вузли стебла, це викликає їх потемніння та руйнування тканин. Рослина стає ламкою, що призводить до вилягання посівів під час наливу зерна.

Ураження волоті перериває потік поживних речовин до зернівки, в результаті чого утворюється "порожня" волоть або недорозвинене, щупле зерно з низькою енергією проростання.

Втрати врожаю від пірикуляріозу можуть бути критичними, іноді вони сягають 70-80 відсотків у разі виникнення епіфітотії, що робить контроль хвороби пріоритетним завданням агронома.

Захворювання може проявлятися на ранніх стадіях розвитку сходів, але пік активності патогена зазвичай припадає на фази виходу в трубку та цвітіння (викидання волоті).

Критичними періодами є моменти зі значними добовими перепадами температури, коли вночі випадає рясна роса, яка тримається до обіду, створюючи ідеальну плівку води для спор.

Висока вологість повітря, тумани та відсутність вітру у густих посівах створюють сприятливі умови для масового спороношення гриба.

Агротехнічні помилки, зокрема надмірне азотне живлення, стимулюють швидкий ріст вегетативної маси, яка стає дуже вразливою до проникнення грибних гіф.

Кожен цикл розвитку гриба займає приблизно тиждень, тому протягом сезону може виникнути кілька хвиль розмноження патогена, що поступово охоплюють увесь посів.

Основним діагностичним ознакою є плями на листі, які мають веретеноподібну форму, світлий центр та темну облямівку. При високій вологості центр плями вкривається сірим оксамитовим нальотом.

На стеблах хвороба проявляється у вигляді темно-коричневих або чорних плям у вузлах, які стають крихкими. Уражені місця часто мають вигляд виразок.

Симптомом "білої волоті" називають явище, коли через ураження ніжки волоті перекривається живлення, і вся волоть стає білою, сухою та стерильною.

• Поява поодиноких сірих плям на листках у фазі кущення.
• Потемніння вузлів стебла, що супроводжується ламкістю.
• Стерильність колосків на верхівці волоті.
• Зниження якості та маси 1000 зерен.

Візуальна діагностика на полі має проводитися систематично, особливо після періодів тривалих опадів, для своєчасного вжиття заходів.

Основним заходом захисту є впровадження стійких гібридів рису, які генетично здатні стримувати проникнення інфекції в тканини рослини.

Необхідно ретельно дотримуватися сівозміни та проводити глибоку оранку для пришвидшення мінералізації рослинних залишків, де зберігається гриб.

Важливим є дотримання режиму зрошення: уникати затяжного стояння води без аерації, що підвищує вологість у приземному шарі повітря.

Хімічний захист передбачає обприскування фунгіцидами системної дії у фази кущення та виходу в трубку для запобігання поширенню спороношення.

Збалансоване мінеральне живлення з переважанням фосфорно-калійних добрив зміцнює імунний бар'єр рослини і робить її менш привабливою для патогена.