Карликова сажка пшениці

Збудником захворювання є гриб Tilletia controversa, що належить до царства Гриби (Fungi), порядку Сажкові (Ustilaginales). Цей фітопатоген є облігатним паразитом і вважається одним із найнебезпечніших карантинних об'єктів для зернових культур.

Міцелій гриба поширюється системно в тканинах рослини, вражаючи всі органи, але накопичуючись переважно у зав'язі. Патоген здатний виживати у ґрунті протягом багатьох років завдяки високій стійкості теліоспор.

Теліоспори гриба мають кулясту форму, темно-коричневе забарвлення та сітчасту структуру оболонки. Саме вони формують масу, що заміщує зерно у колосі, створюючи так звані «сажкові мішечки».

Для проростання спор гриба необхідні тривалий період низьких температур (від 0 до +10°C) та висока вологість ґрунту. Така біологічна особливість робить патоген найбільш небезпечним у регіонах з частими сніговими зимами.

Життєвий цикл включає зараження проростків озимої пшениці в осінній період, безпосередньо в ґрунті до моменту виходу стебла на поверхню.

Головним господарем для паразита є озима пшениця, хоча уражатися можуть також жито, ячмінь та деякі дикі злаки. Хвороба викликає не лише зниження врожаю, а й серйозні морфологічні зміни рослин.

Характерною ознакою ураження є надмірне кущіння. Рослина формує велику кількість слабких, вкорочених стебел, через що поле виглядає нерівномірним, з осередками низькорослості.

Колосся не розвивається належним чином, воно часто деформоване, приховане у піхві верхнього листка або має викривлену форму. Усередині колосків замість зерна знаходяться лише спори гриба.

Шкодочинність полягає у повному знищенні зерна в ураженому колосі. До того ж, наявність спор у партії зерна робить його непридатним для переробки через різкий запах триметиламіну.

Економічні втрати посилюються обмеженнями на реалізацію та транспортування зерна, що пройшло через заражені ґрунти, відповідно до вимог фітосанітарного контролю.

Джерелом інфекції виступають теліоспори, що зберігаються в ґрунті до 7–10 років. Вони активізуються восени, за умови прохолодної вологої погоди, коли посіви знаходяться у стадії проростання.

Найбільш сприятливі умови для зараження спостерігаються під сніговим покривом, який утримує стабільну температуру, необхідну для інфікування, протягом тривалого часу.

Весною, після відновлення вегетації, міцелій гриба інтенсивно розвивається в точках росту, проте візуальні прояви хвороби до фази колосіння відсутні.

Процес формування спор завершується до моменту дозрівання пшениці. Спори вивільняються під час збирання врожаю та розсіюються вітром, заражаючи нові ділянки ґрунту.

Температурний режим у період посіву озимих є критичним фактором: ранній посів у теплий ґрунт часто дозволяє уникнути інфікування, оскільки спори при вищих температурах не проростають.

Основною діагностичною ознакою є карликовість: хворі рослини в кілька разів нижчі за здорові. Уражені стебла виглядають пригніченими, з розширеними, деформованими колосковими лусками.

Усередині лусок колосків замість нормального зерна знаходяться щільні мішечки, заповнені чорним порошком, який легко висипається при дотику.

При огляді поля можна побачити плямистість, де окремі зони ураження виділяються значно меншою висотою стеблостою та специфічним відтінком колосків.

Під час обмолоту зараженої пшениці відчувається виражений запах гнилої риби. Цей запах зумовлений накопиченням триметиламіну — продукту життєдіяльності гриба.

Осередки ураження можуть мати різний розмір, залежно від ступеня зараженості ґрунту та сприятливості умов минулої зими для розвитку патогену.

Використання виключно здорового, очищеного посівного матеріалу є першим кроком у захисті посівів. Насіння обов’язково має бути оброблене системними фунгіцидами.

Дотримання науково обґрунтованої сівозміни. Повернення озимої пшениці на поле можливе лише з інтервалом не менше 5 років, щоб зменшити концентрацію спор у ґрунті.

Коригування строків сівби. Вибір часу посіву таким чином, щоб період проростання насіння не збігався з оптимальними для гриба низькими температурами ґрунту.

• Застосування стійких до карликової сажки сортів пшениці.
• Якісна оранка ґрунту з метою загортання спор на глибину.
• Проведення моніторингу посівів та ґрунту в зонах ризику.
• Використання фунгіцидів для передпосівної обробки насіння.

Заходи контролю повинні бути комплексними, оскільки знищити спори гриба, які вже знаходяться в ґрунті, надзвичайно важко фізичними чи хімічними методами.