Страстерія журавлинна

Страстерія журавлинна (лат. Strasseria oxycocci) — це сумчастий гриб, який є вузькоспеціалізованим паразитом рослин родини вересових, зокрема журавлини.

Цей патоген належить до класу несовершених грибів (анаморфна стадія). Ураження відбувається через проникнення міцелію у внутрішні тканини пагонів та листя культури.

Визначення виду проводиться на основі аналізу мікроскопічних структур — пікнід, що утворюються на некротичних ділянках рослини та містять спори гриба.

Гриб зберігає життєздатність у рослинних рештках, що залишаються на полі, та в опалому листі, забезпечуючи інфекційний фон на наступний сезон.

Через свою специфічність гриб здатен швидко адаптуватися до умов плантації, що робить його боротьбу важливою частиною догляду за журавлиною.

Головним об'єктом ураження є журавлина болотна та крупноплідна. Патоген вражає як молоді пагони, так і дорослі кущі, значно обмежуючи їх розвиток.

Ураження верхівок пагонів призводить до їх відмирання, що спричиняє розгалуження куща, яке, однак, не забезпечує нормального плодоношення.

Листя також піддається негативному впливу, що призводить до порушення фотосинтезу, передчасного старіння та відмирання вегетативної маси.

Розвиток гриба на генеративних органах знижує врожайність, оскільки призводить до засихання квіток та недорозвиненості ягід на плантації.

Загальна шкодочинність полягає у виснаженні рослини, що робить її вразливою до вторинних інфекцій та несприятливих погодних умов.

Інфекція найбільш активно поширюється у весняний період, коли вологість повітря та ґрунту є максимально сприятливою для проростання спор.

Поширення конідій відбувається через краплі дощу, воду при поливі та пориви вітру, що розносять спори на здорові частини рослин.

Після зими, за умов помірних температур, гриб починає активну вегетацію на перезимувалій інфекції, що залишилася на торішніх пагонах.

Літня спека обмежує розвиток гриба, проте він зберігається у внутрішніх тканинах, очікуючи сприятливих умов для повторної атаки.

Осінь є другим піковим періодом активності патогена, коли волога погода сприяє зараженню нових пагонів перед зимовим спокоєм.

Основними ознаками є поява темно-коричневих або бурих некротичних плям на стеблах, які з часом можуть призводити до розтріскування кори.

Листя стає плямистим, змінює колір на жовтий або червоно-бурий, після чого швидко засихає і опадає, що оголює пагони.

На відмерлих частинах рослин можна помітити дрібні темні крапки — це пікніди гриба, які є ключовою діагностичною ознакою.

У разі інтенсивного зараження спостерігається масове відмирання кінчиків пагонів, що створює ефект "обпаленої" плантації.

• коричневі плями на стеблах;
• передчасне скидання листя;
• наявність пікнід на некротизованих тканинах;
• зупинка росту молодих пагонів.

Першочерговим заходом є санітарне очищення ділянок від інфікованих решток, які є головним резерватором патогена на наступний рік.

Регулювання гідрологічного режиму на плантаціях журавлини запобігає тривалому перезволоженню, що суттєво гальмує розвиток інфекції.

Застосування фунгіцидів на основі міді або системних препаратів дозволяє ефективно контролювати чисельність гриба в критичні фази росту.

Обрізка та видалення уражених частин рослин протягом вегетації допомагає знизити інтенсивність розповсюдження спор на здорові кущі.

Вирощування стійких до страстерії сортів та дотримання просторової ізоляції між ділянками знижує ризик епіфітотій на промислових полях.