Стагоноспороз буркуну

Збудником захворювання є гриб Stagonospora meliloti, що належить до класу Dothideomycetes. Це спеціалізований патоген, який паразитує на бобових культурах, зокрема на видах роду Melilotus.

Життєвий цикл гриба включає утворення пікнід — спеціальних плодових тіл, у яких дозрівають конідії. Саме конідії є головним інструментом розповсюдження хвороби у вегетаційний період.

Гриб здатний зберігатися взимку в формі міцелію в уражених рештках рослин, на стеблах та кореневих шийках рослин, що перезимували.

Діагностика патогена базується на виявленні характерних чорних крапок (пікнід) у межах некротичних плям на тканинах ураженої рослини.

Для успішного розвитку гриба необхідна підвищена вологість повітря та помірні температури, які стимулюють проростання спор та інфекційні процеси.

Головним об'єктом ураження є буркун (Melilotus), який використовується як кормова та сидеральна культура в сільському господарстві.

Хвороба призводить до передчасного відмирання листя, що безпосередньо впливає на зменшення обсягів зеленої маси та погіршення її кормових якостей.

Наслідком зараження є суттєве ослаблення рослин, зниження їхньої енергії росту та погіршення зимостійкості, що вкрай небезпечно для багаторічних насаджень.

Втрата листяного апарату негативно позначається на насіннєвій продуктивності, що знижує врожай насіння і його посівні якості.

Інтенсивне ураження кореневої шийки може призвести до зрідженості посівів, що відкриває шлях для розвитку вторинних хвороб та забур'янення площ.

Перші симптоми стагоноспорозу стають помітними навесні, коли починається інтенсивне відростання вегетативної маси після зими.

Пік поширення інфекції припадає на вологі періоди літа, коли опади сприяють активному перенесенню спор гриба з краплями води.

Конідії, що виходять з пікнід, розносяться вітром і дощем на здорові частини рослин, забезпечуючи вторинне зараження посівів протягом усього сезону.

До кінця літа швидкість розвитку хвороби може коливатися залежно від погодних умов, проте гриб продовжує накопичувати інфекційний потенціал у стеблах.

Тепла та волога осінь сприяє тривалому розвитку патогена, що готує умови для масового прояву хвороби в наступному році.

Основним проявом є утворення на листках дрібних плям бурого або сірого кольору з темною облямівкою, що свідчить про некроз тканин.

Характерною ознакою є поява дрібних пікнід (чорних крапок) у центрі плям, які можна розгледіти при візуальному огляді або за допомогою збільшувального скла.

Злиття плям призводить до передчасного пожовтіння, скручування та опадання листків, що значно знижує фотосинтетичну активність рослин.

На стеблах ураження проявляється у вигляді видовжених плям, які можуть перешкоджати нормальному руху поживних речовин та призводити до в'янення частин рослин.

• Поява бурих плям на листкових пластинках.
• Наявність чорних пікнід у центрі уражених ділянок.
• Пожовтіння та передчасне опадання листя.
• Утворення виразок на стеблах рослин.

Дотримання сівозміни є ключовим заходом, оскільки повернення буркуну на ту саму ділянку дозволено не раніше ніж через 3–4 роки.

Глибока оранка з ретельним загортанням пожнивних залишків сприяє знищенню джерел інфекції в ґрунті та знижує ризик спалаху хвороби.

Рекомендується використовувати стійкі сорти буркуну, що дозволяє значно зменшити відсоток ураження посівів без застосування пестицидів.

У випадках загрози епіфітотії на насіннєвих посівах доцільно застосовувати фунгіциди відповідно до регламентів захисту сільськогосподарських культур.

Своєчасне скошування культури перед настанням критичних фаз розвитку хвороби є дієвим способом зменшення інфекційного навантаження на поле.