Летюча сажка сорго

Летюча сажка сорго — це серйозне грибкове захворювання, спричинене патогеном Sphacelotheca cruenta. За систематикою цей мікроорганізм належить до відділу Базидіомікота, класу Устилагіноміцети, порядку Устилагінальні.

Збудник поширюється теліоспорами, які зберігають життєздатність у ґрунті та на поверхні насіння протягом тривалого часу. У процесі життєдіяльності гриб формує специфічні спороносні структури, відомі як соруси.

Інфікування рослини відбувається виключно на етапі проростання насіння. Спори, що знаходяться в ґрунті або на насінні, проростають, утворюючи інфекційну гіфу, яка проникає в молодий проросток сорго.

Грибна міцелія системно розвивається всередині тканин рослини, переміщуючись до точки росту. Поступово гриб колонізує стебло, листя та генеративні органи, готуючись до спороутворення в період викидання волоті.

Для успішного зараження проростків критично важливими є показники температури та вологості ґрунту. Найбільш сприятливі умови спостерігаються при температурі +20...+30°C, що відповідає періоду масового висіву культури.

Хвороба вражає всі різновиди сорго: зернове, цукрове та віничне. Патоген перетворює мезофіл та тканини волоті на масу чорних спор, що фактично призводить до повної втрати врожаю уражених рослин.

Шкідливість проявляється у вигляді пригнічення росту та розвитку інфікованих екземплярів. Уражені рослини часто мають посилене кущіння, їхні генеративні органи недорозвинені або деформовані.

Окрім прямого зниження урожайності зерна, патоген погіршує якість зеленої маси. Заражені рослини стають непридатними для використання на корм худобі через ризик токсичного впливу продуктів розпаду гриба.

Поширення спор здійснюється за допомогою вітру в період цвітіння сорго. Спори легко розлітаються на значні відстані, заражаючи нові площі та створюючи джерела інфекції на наступні сезони.

Епіфітотійний розвиток хвороби може призвести до втрати значної частини врожаю на полях, де не проводилося протруювання насіння та не дотримувалися правила чергування культур у сівозміні.

Головною ознакою зараження є поява уражених волотей у період цвітіння. Хворі рослини візуально виділяються слабшим розвитком та зміною забарвлення листя на хлоротичне.

Замість нормальних колосків на волоті формуються подовжені соруси, вкриті сіруватою оболонкою. Всередині цих утворень знаходиться темно-коричневий порошок, що складається з мільйонів теліоспор гриба.

Оболонка сорусів швидко руйнується, вивільняючи спорову масу. На відміну від інших видів сажки, у разі летючої сажки спори розпилюються дуже швидко, залишаючи після себе лише оголений центральний стрижень волоті.

Спостерігається явище «сажкового кущіння», коли з одного вузла кущіння розвивається багато пагонів, кожен з яких може бути вражений патогеном. Це створює враження надмірної густоти хворих рослин на окремих ділянках поля.

Важливою відмінністю є те, що хвороба вражає волоть ще до її повного виходу з піхви верхнього листка. Це робить виявлення хвороби на ранніх етапах складним без ретельного обстеження посівів.

Основою захисту є обов’язкове протруювання насіннєвого матеріалу фунгіцидами системної дії. Це дозволяє знищити інфекцію на поверхні насінин та забезпечити тривалий захист проростків від ґрунтової інфекції.

Дотримання сівозміни має першочергове значення: рекомендується повертати сорго на колишнє поле не раніше ніж через три роки. Це сприяє природному відмиранню спор гриба у ґрунті.

Використання стійких до збудника гібридів сорго є найбільш надійним та економічно вигідним методом. Агрономи повинні надавати перевагу районованим сортам, які пройшли перевірку на імунітет до місцевих рас гриба.

Агротехнічні заходи, спрямовані на створення умов для швидкого та дружнього появи сходів, суттєво зменшують ризик зараження. Сівба у добре прогрітий ґрунт значно підвищує шанси рослин уникнути інфікування.

• Використання якісних протруйників (системної дії).
• Ретельна очистка насіння від домішок і спорової маси.
• Просторова ізоляція насіннєвих посівів.
• Видалення та спалювання сильно уражених рослин в осередках.