Сейридіум єдинорогий

Сейридіум єдинорогий (Seiridium unicorne) — це сумчастий гриб, що належить до порядку Diaporthales, родини Valsaceae. Цей патоген є небезпечним фітопатогеном, що спеціалізується на ураженні деревних і чагарникових рослин із родини Кипарисові.

У життєвому циклі гриб формує пікніди, в яких розвиваються конідії — спори, що мають характерний «єдинорожий» відросток, що і дало видову назву. Ці спори є основним джерелом первинного та вторинного зараження здорових тканин.

Гриб веде переважно паразитичний спосіб життя, проникаючи в тканини господаря через механічні пошкодження кори, тріщини від морозу або місця укусів шкідників. Він здатний довго зберігатися в ураженій деревині.

Міцелій гриба активно розростається в тканинах кори та камбію, перекриваючи судинну систему рослини. Це призводить до припинення сокоруху і поступового всихання окремих гілок або всієї рослини цілком.

Для ідентифікації в лабораторних умовах проводять виділення культури на поживні середовища, де гриб утворює сірувато-оливкові колонії, або мікроскопування конідій, що мають специфічну форму.

Основними господарями Seiridium unicorne є представники родини Кипарисові (Cupressaceae). Найбільшої шкоди патоген завдає видам роду Кипарис (Cupressus), Туя (Thuja), Ялівець (Juniperus) та Туєвик (Thujopsis).

Хвороба, що викликається цим грибом, широко відома як сейридієвий некроз або рак кори. Ураження починається з окремих пагонів, але за відсутності контролю патоген швидко поширюється на стовбур, що веде до загибелі всього екземпляра.

Особливу небезпеку гриб становить для молодих саджанців у розплідниках та декоративних насаджень у ландшафтному дизайні. Хворі рослини втрачають декоративний вигляд, жовтіють і засихають протягом одного-двох сезонів.

Дорослі дерева також можуть уражатися, якщо вони ослаблені несприятливими умовами зовнішнього середовища, такими як посуха, перезволоження ґрунту або неправильна агротехніка догляду.

Патоген може поширюватися на значні відстані з посадковим матеріалом, що робить карантинні заходи ключовим чинником запобігання епіфітотіям у нових регіонах вирощування.

Активний розвиток гриба спостерігається в періоди підвищеної вологості та помірних температур. Сприятливі умови для поширення спор і зараження виникають навесні та восени.

Поширення конідій відбувається з краплями дощу, вітром, а також комахами, які можуть переносити спори з хворих дерев на здорові тканини. Волога погода значно прискорює процес проростання конідій на поверхні кори.

Зимує гриб у вигляді міцелію та спор в уражених тканинах відмерлих або хворих гілок і стовбурів. З настанням тепла конідії виходять на поверхню через розриви в корі й починають новий цикл зараження.

В умовах закритого ґрунту або оранжерей розвиток інфекції може відбуватися цілий рік, якщо підтримується висока вологість повітря та недостатня вентиляція.

Ступінь розвитку хвороби прямо корелює з погодними умовами: затяжні дощі влітку та м'які, вологі зими створюють ідеальний фон для прогресування некрозу.

Першою ознакою зараження є зміна кольору хвої на уражених гілках: вона набуває червонувато-коричневого або бурого відтінку. На відміну від природного старіння хвої, цей процес відбувається локально і швидко поширюється.

На корі уражених пагонів утворюються характерні некротичні плями (виразки), які поступово поглиблюються. Кора в місцях ураження може розтріскуватися, а на її поверхні часто виступають краплі смоли, оскільки дерево намагається «залікувати» рану.

Під корою в місцях некрозу часто виявляється сіруватий або темно-коричневий міцелій гриба. При сильному ураженні камбій відмирає, що призводить до перетяжок на стовбурі та гілках.

• Пожовтіння та відмирання хвої на окремих гілках.
• Утворення локальних виразок і тріщин на корі.
• Смолотеча (кам'янетіння) у місцях впровадження патогена.
• Відмирання камбію та наступне всихання всієї гілки.
• Поява дрібних чорних крапок (пікнід) на поверхні кори.

Якщо вчасно не зупинити вогнище, ураження переходить на штамб, що викликає кругове відмирання тканин і швидку загибель рослини внаслідок припинення подачі поживних речовин до крони.

Боротьба із сейридіумом потребує комплексного підходу. Насамперед необхідно проводити санітарну обрізку уражених гілок із захопленням здорової тканини на 10-15 см, інструменти після кожного зрізу повинні піддаватися дезінфекції.

Важливим елементом профілактики є дотримання агротехніки: недопущення загущеності посадок, правильний полив і підживлення, спрямовані на підвищення імунітету рослин. Слабкі рослини уражаються грибом насамперед.

Хімічний метод контролю включає застосування фунгіцидів на основі міді (бордоська рідина, препарати міді) у періоди вегетації. Обробки слід проводити профілактично, особливо в дощові періоди.

Системні фунгіциди (наприклад, на основі тіофанат-метилу) показують хорошу ефективність при ранньому виявленні ознак інфекції. Обробки повторюють з інтервалом у 10–14 днів залежно від ступеня ураження.

У разі сильного ураження дерева (коли інфекція досягла центрального стовбура) рослина підлягає повному видаленню з наступним спалюванням усіх рослинних решток, оскільки вона стає постійним джерелом спор для всієї ділянки.