Сарокладіоз рису

Гриб успішно зимує в уражених рештках рослин та в середині насіння, що робить посівний матеріал джерелом вторинного зараження наступних врожаїв.

Поширення інфекції в полі відбувається за допомогою конидіального спороношення, що переноситься вітром, краплями дощу та за участю комах-шкідників, які живляться на культурі.

Мікроскопічні дослідження підтверджують гіалінову структуру спор та здатність гриба паразитувати на тканинах, що знаходяться у стані фізіологічного ослаблення.

Патоген має високу екологічну пластичність, що дозволяє йому виживати як сапротроф, поки умови стають сприятливими для активної фази ураження рослин рису.

Хвороба вражає рис посівний (Oryza sativa), зосереджуючись переважно на піхвах листя, що закривають волоть у фазі її активного формування.

Найбільша шкода полягає у блокуванні виходу волоті. Уражені піхви не дають їй повноцінно розвинутися, що призводить до стерильності колосків або часткового відмирання.

Рослини, уражені сарокладіозом, формують щупле, темне зерно з низькими показниками маси тисячі зерен, що критично знижує товарні якості врожаю.

Втрати врожаю при сильному ураженні можуть сягати 50-80%, оскільки патоген перериває процес формування зернівки на найбільш ранніх і важливих етапах.

Додатково уражені посіви стають більш схильними до вторинного зараження іншими грибковими та бактеріальними інфекціями через порушення цілісності тканин листка.

Найактивніша фаза розвитку інфекції припадає на період виходу в трубку та цвітіння рису. У цей час мікроклімат всередині піхви листка є ідеальним для росту гриба.

Основним фактором розвитку епіфітотії є висока вологість повітря та помірно тепла температура в межах +25...+30°C, що сприяє швидкому проростанню спор.

Часті дощі та тривалі тумани значно пришвидшують поширення конідій між рослинами, створюючи умови для масового розвитку захворювання на великих площах.

При вирощуванні на поливних чеках порушення режиму зрошення, що призводить до зайвої вологості повітря навколо рослин, є прямим чинником посилення патогенезу.

Циклічність розмноження гриба дозволяє йому давати кілька генерацій за сезон, що робить боротьбу з ним залежною від своєчасного моніторингу посівів.

Первинні симптоми проявляються у вигляді видовжених плям коричневого кольору, які мають світлий центр та розмитий ободок на поверхні піхв верхнього листя.

Під час вологої погоди всередині піхви, що закриває волоть, утворюється специфічний білий пухнастий наліт, який є скупченням конідіального спороношення.

Волоть, якщо вона частково виходить з піхви, виглядає вкритою плямами, має недорозвинені колоски або зовсім не формує зерна, поступово темніючи.

• Поява бурих плям на верхніх листках.
• Білий порошкоподібний наліт у місцях ураження.
• Повне або часткове затримання волоті у піхві.
• Деформація та щуплість зерна в колосках.

Ознаки стають особливо помітними під час огляду посівів у фазу виметування, коли уражені рослини виділяються на загальному фоні своїм пригніченим виглядом.

Основою захисту є вибір стійких до патогену сортів рису та дотримання сівозміни, що обмежує накопичення інфекції в ґрунті та на залишках рослин.

Боротьба зі шкідниками, зокрема з рисовим клопом, є критично важливою, оскільки вони є основними векторами перенесення спор гриба в тканини рослин.

Необхідно оптимізувати режим азотного живлення, уникаючи надлишків, які стимулюють густий ріст вегетативної маси та створюють мікроклімат, сприятливий для інфекції.

Обробка насіння перед посівом фунгицидними препаратами дозволяє суттєво знизити ризик передачі збудника від посівного матеріалу до сходів.

Використання фунгіцидів під час вегетації (у фазу початку виметування) є необхідним заходом у роки з високим ризиком епіфітотії для збереження врожаю.