Ризоктоніоз рису

Збудником ризоктоніозу рису є гриб Rhizoctonia oryzae, що належить до типу Basidiomycota. Це ґрунтовий патоген, який не утворює типових конідій, а поширюється переважно через міцелій та дрібні склероції, що зимують у ґрунті.

Міцелій гриба характеризується специфічним гілкуванням під прямим кутом, що є важливою ознакою при мікроскопічній діагностиці. Склероції мають неправильну форму, спочатку світлі, пізніше стають темно-коричневими або чорними.

Патоген здатний зберігати життєздатність у рослинних рештках та у верхньому шарі ґрунту протягом кількох років, що робить його важковикорінюваним об'єктом у зонах інтенсивного вирощування рису.

Розвиток гриба відбувається при безпосередньому контакті з тканинами рослин, куди гіфи проникають через продихи або безпосередньо через епідерміс. Вода на рисових чеках відіграє роль переносника інфекції.

Гриб має широку спеціалізацію, проте найвищу патогенність проявляє саме на рисі в умовах високої вологості повітря та ґрунту, що характерно для рисових систем вирощування.

Основною жертвою хвороби є рис посівний (Oryza sativa). Патоген уражає прикореневу частину стебла та нижні листки, що призводить до загального пригнічення розвитку рослини.

Через руйнування тканин листових піхов та стебла порушується провідна система рослини, що перешкоджає нормальному наливу зерна. Як наслідок, спостерігається утворення пустотілих або недорозвинених колосків.

Масове ураження призводить до вилягання посівів, що значно ускладнює процес збирання врожаю та погіршує його якість. Зерно з уражених рослин втрачає масу та посівні якості.

Шкодочинність ризоктоніозу проявляється у випаданні рослин на окремих ділянках поля, що утворюють «лисини» у травостої. У роки з епіфітотійним розвитком хвороби втрати врожаю можуть сягати 20-30%.

Також патоген може інфікувати бур'яни родини злакових, що мешкають у зоні рисових полів, ускладнюючи фітосанітарну ситуацію на ділянці протягом вегетаційного сезону.

Хвороба проявляється протягом усього вегетаційного періоду, починаючи з фази кущіння. Найбільша активність патогена спостерігається під час виходу рослин у трубку та цвітіння.

Висока температура повітря (оптимум +25…+30°C) та постійне затоплення чеків створюють ідеальні умови для проростання склероціїв та поширення міцелію гриба по поверхні води.

Закритий мікроклімат у щільному травостої рису сприяє затриманню вологи, що прискорює зараження вищих ярусів листків після того, як патоген успішно колонізував нижню частину стебла.

Початок інфекційного циклу зазвичай припадає на період після підняття рівня води в чеках, коли склероції спливають або активізуються в прикореневій зоні.

Тривала похмура погода з частими опадами у другій половині літа різко підвищує швидкість поширення ризоктоніозу в агроценозі рису.

Перші симптоми виглядають як невеликі плями овальної форми на піхвах нижніх листків, які мають темно-коричневі краї та світлий центр. З часом плями розростаються і можуть охоплювати значну частину стебла.

На поверхні плям при високій вологості можна помітити білий або сіруватий павутинистий наліт, що є власне міцелієм збудника. Пізніше всередині цього нальоту формуються численні склероції.

Рослини, уражені ризоктоніозом, виглядають слабкими та жовтіють. При сильному ураженні спостерігається відмирання листків, що значно знижує ефективність фотосинтезу всієї рослини.

При огляді посівів звертають увагу на нижні яруси: наявність коричневих плям та «павутиння» на стеблах є достовірною ознакою присутності патогена.

• Овальні коричневі плями на листкових піхвах.
• Наявність сірого павутинистого міцелію.
• Утворення дрібних темних склероціїв.
• Пожовтіння та відмирання нижнього листя.
• Вилягання стебел та формування пустозерності.

Система захисту базується на агротехнічних заходах, зокрема дотриманні сівозмін з перервою у вирощуванні рису. Це обмежує накопичення інфекційного фону в ґрунті.

Необхідно ретельно контролювати водний режим: уникати надмірного рівня затоплення, який сприяє поширенню інфекції по полю. Важливим є своєчасне скидання води при перших ознаках хвороби.

Знищення бур'янів та глибока оранка ґрунту після збирання врожаю допомагають зменшити кількість склероціїв, що залишаються зимувати. Поверхнева обробка ґрунту неефективна проти цього патогена.

Використання стійких сортів є ключовим фактором. Сучасна селекція спрямована на виведення сортів з підвищеною резистентністю до проникнення гіф гриба в тканини стебла.

Хімічний захист передбачає застосування фунгіцидів із системною дією. Обробки найефективніші на ранніх етапах появи хвороби до моменту масового ураження посівів.