Ризоктонія

Ризоктонія (лат. Rhizoctonia) — рід патогенних грибів, що належать до класу Agaricomycetes. Найвідомішим видом є Rhizoctonia solani, який викликає серйозні економічні збитки у сільському господарстві.

Цей мікроорганізм не утворює типових спор, тому розмножується вегетативно за допомогою міцелію та склероціїв. Склероції є основними органами виживання, що дозволяють грибу роками зберігатися у ґрунті.

Патоген є факультативним паразитом, здатним жити як на живих рослинах, так і на рослинних рештках у ґрунті, використовуючи їх як субстрат для накопичення інфекційного потенціалу.

Гриб утворює розгалужений міцелій, що характеризується специфічним розгалуженням під прямим кутом, що є діагностичною ознакою при проведенні лабораторного аналізу уражених зразків.

Висока пластичність виду дозволяє йому адаптуватися до різних типів ґрунтів, проте найбільша активність спостерігається у вологих та слабокислих середовищах.

Ризоктонія вражає кореневу систему, підземні стебла та столони картоплі, викликаючи захворювання, відоме як чорна парша або ризоктоніоз. Це призводить до пошкодження молодих пагонів ще до їх появи над поверхнею.

Зернові колосові культури потерпають від прикореневої гнилі, яка блокує провідні судини стебла, через що рослини передчасно в'януть, а колосся стає пустотілим або недорозвиненим.

Серед овочевих культур найбільш чутливими є томати, баклажани та перець, у яких патоген викликає «чорну ніжку», що масово знищує розсаду у парниках та теплицях.

Ураження коренеплодів, таких як буряк чи морква, призводить до утворення глибоких виразок, що значно погіршує товарний вигляд та лежкість продукції під час зберігання у сховищах.

Загальна шкодочинність полягає у зниженні густоти стояння рослин, пригніченні їх росту та зменшенні якісних показників кінцевого врожаю внаслідок системного зараження.

Інфекція найбільш агресивна навесні під час проростання насіння. У цей період низькі температури ґрунту можуть затримувати сходи, що дає грибу перевагу для ураження ослаблених проростків.

Підвищена вологість ґрунту в поєднанні з температурою в межах 15–20 градусів Цельсія є оптимальним «вікном» для інтенсивного розповсюдження міцелію у ґрунтовому горизонті.

Наприкінці літа, коли рослини завершують вегетацію, патоген переходить до фази спокою, утворюючи склероції на підземних частинах рослин, що готує його до перезимівлі.

Поширення збудника в межах поля відбувається через заражені ґрунтові частинки, що переносяться сільськогосподарською технікою, поливною водою або вітром разом із пилом.

Короткочасні періоди посухи можуть сповільнити розвиток хвороби, але не вбивають патоген, який залишається життєздатним у стадії склероціїв протягом тривалого часу.

Основними ознаками є поява коричневих плям на стеблах біля самої поверхні ґрунту, які з часом темніють і призводять до повного переламування стебла в місці ураження.

На бульбах картоплі чітко видно чорні склероції різного розміру, які щільно прикріплені до шкірки і не змиваються, що є головним симптомом наявності інфекції у насіннєвому матеріалі.

В умовах високої вологості навколо стебла може утворюватися білуватий наліт, що складається з міцелію гриба, який під мікроскопом нагадує дрібну павутину.

Листя хворих рослин часто жовтіє або скручується, оскільки коріння не здатне забезпечити надземну частину достатньою кількістю води та поживних елементів.

• Гібель сходів (випадання).
• Темні виразки на корінні.
• Чорні нарости на бульбах.
• В'янення всього куща.
• Деформація кореневої системи.

Найефективнішим методом є дотримання сівозміни, в якій не слід висаджувати сприйнятливі культури після картоплі або томатів частіше ніж раз на чотири роки.

Використання лише здорового, сертифікованого насіннєвого матеріалу, який не містить видимих ознак склероціальної інфекції, значно знижує ризик початкового зараження ґрунту.

Передпосівна обробка насіння та бульб фунгіцидами (протруювачами) є обов’язковим етапом, що захищає молоді тканини від проникнення інфекції на найкритичніших етапах розвитку.

Агротехнічні заходи мають бути спрямовані на забезпечення швидкого проростання: оптимальна глибина посадки, своєчасний обробіток ґрунту та забезпечення дренажу на перезволожених ділянках.

Для біологічного контролю застосовуються препарати на основі грибів-антагоністів, які створюють захисний бар’єр навколо кореневої системи та витісняють патоген із зони живлення.