Резиніціум двоколірний

Резиніціум двоколірний (Resinicium bicolor) — це вид базидіоміцетових грибів, що належить до родини Hydnodontaceae, порядку Hymenochaetales.

Плодові тіла гриба мають вигляд тонких, щільно прилеглих до кори плівок або кірок, які часто характеризуються кремовим чи білуватим кольором.

Мікроскопічна будова гриба має діагностичне значення завдяки наявності специфічних цистид, вкритих кристалічними відкладеннями.

Цей гриб є широко розповсюдженим видом, який адаптувався до існування в різних типах хвойних та мішаних лісових екосистем помірної зони.

У біологічному сенсі він відіграє роль редуцента, розкладаючи мертву органіку, проте в певних умовах переходить до паразитичного способу живлення.

Основна шкода від Резиніціуму двоколірного полягає у розвитку білої гнилі, яка вражає як кореневу систему, так і стовбурову частину хвойних порід.

Гриб руйнує клітинні стінки деревини, розщеплюючи лігнін та целюлозу, внаслідок чого деревина втрачає міцність і стає крихкою.

Інфекція суттєво знижує якість ділової деревини, роблячи її непридатною для подальшого використання у будівництві чи столярному виробництві.

Пошкоджені патогеном дерева стають вразливими до вітровалів, що призводить до виникнення значних «вікон» у лісових масивах.

Захворювання часто носить прихований характер, тому повний масштаб пошкоджень всередині стовбура стає помітним лише після валки дерева.

Активізація життєвих процесів гриба відбувається переважно з настанням теплих періодів, коли середня температура піднімається вище +10 градусів.

Спороношення та поширення базидіоспор найбільш інтенсивні у вологих умовах, які часто спостерігаються навесні та в середині осені.

У літню спеку розвиток може сповільнюватися через дефіцит вологи, проте грибниця зберігає свою життєздатність всередині вологої деревини.

Оптимальні умови розвитку часто збігаються з періодами тривалих опадів, що забезпечують необхідний рівень насичення субстрату вологою.

Зимовий період характеризується загальним уповільненням метаболізму гриба, проте він успішно перезимовує у товщі зараженого дерева.

Зовнішні прояви зараження включають появу специфічних утворень на поверхні стовбурів або пнів, що мають вигляд щільної світлої плівки.

Внутрішня частина стовбура при розрізі демонструє ознаки гнилі з вираженою зміною кольору деревини на жовтуватий або блідо-білий.

З часом у місцях ураження формуються тріщини, заповнені грибницею, що свідчить про глибоку деградацію структури рослинної тканини.

Зовнішнім симптомом на рівні крони може бути зменшення приросту хвої та передчасне її опадання, що свідчить про порушення живлення дерева.

• Наявність світлих плоских плодових тіл.
• Поява білої гнилі у центральній частині стовбура.
• Зниження міцності стовбура та схильність до зламу.
• Порушення фізіологічного стану крони.

Першочерговим заходом є дотримання правил санітарної гігієни лісу, зокрема видалення сухостійних та сильно уражених екземплярів.

Обробка пнів одразу після валки дерев біологічними препаратами-антагоністами дозволяє запобігти колонізації свіжої деревини спорами гриба.

Необхідно уникати механічних пошкоджень кореневих лап та кори дерев під час лісозаготівельних робіт, оскільки це відкриті шляхи для зараження.

Моніторинг лісових ділянок з використанням інструментальних методів діагностики гнилей допомагає виявити вогнища хвороби на ранніх етапах.

Комплексний підхід, що включає догляд за насадженнями та своєчасну утилізацію порубкових решток, є основою стратегії контролю за цим патогеном.