Рамулиспороз сорго

Рамулиспороз сорго спричиняється недосконалим грибом Ramulispora sorghicola, що належить до відділу Ascomycota. Це спеціалізований фітопатоген, який вражає виключно представників роду Sorghum.

Патоген формує на тканинах рослин дрібні спороложа, де відбувається безстатеве розмноження конідіями. Ці структури забезпечують швидке поширення гриба в межах посіву під час теплої та вологої погоди.

Життєвий цикл гриба пов’язаний із перезимовуванням у формі міцелію на залишках рослин. З настанням весни, за відповідних температур, гриб відновлює активність та утворює первинний інокулюм.

Розвитку хвороби сприяють тривалі дощі, висока вологість повітря та тепла погода (оптимум 20–28°C). Крапельна волога є необхідною умовою для проростання спор та інфікування листкової пластинки.

Поширення інфекції в полі відбувається за допомогою вітру та бризок дощу, що переносять конідії від хворих рослин на здорові, що може призвести до швидкого охоплення значних площ.

Основною культурою, що страждає від цього патогена, є сорго (зернове, цукрове та суданська трава). Хвороба завдає значної шкоди через руйнування асиміляційного апарату рослин.

Через ураження листя спостерігається передчасне старіння та відмирання вегетативної маси. Це обмежує синтез органічних речовин, що критично впливає на формування виповненого зерна та накопичення цукрів.

Втрати врожаю зерна при епіфітотійному розвитку можуть сягати 15–30%. Крім того, інфікована зелена маса значно знижує свою кормову цінність для тваринництва.

Хворі рослини стають більш вразливими до стресових чинників, таких як посуха або вилягання, оскільки їхній загальний фізіологічний стан значно послаблюється патогеном.

Економічні збитки також включають витрати на проведення фунгіцидних обробок та потенційну втрату якості посівного матеріалу, що вимагає ретельного фітосанітарного контролю.

Перші симптоми проявляються у вигляді дрібних плям, що згодом розростаються і набувають коричневого або пурпурового кольору. У центрі таких плям зазвичай видно світлішу зону.

Важливим діагностичним показником є поява на нижній стороні листка специфічного нальоту, що складається зі спороношення гриба. Він може мати білуватий або сіруватий відтінок.

При прогресуванні хвороби плями зливаються, займаючи велику площу листка. Тканини в місцях ураження швидко некротизуються, що призводить до загального засихання листків.

При високій вологості розвиток нальоту стає дуже інтенсивним. Візуально це виглядає як плямистість, що поступово переходить у повне побуріння та відмирання листкового апарату.

• Початкова стадія: дрібні хлоротичні плями.
• Подальша стадія: формування темної кайми навколо плям.
• Наявність спор гриба у вигляді нальоту в центрі уражень.
• Масове відмирання листків у нижньому ярусі рослин.

Дотримання сівозміни є базовим заходом контролю. Сорго не слід повертати на поле раніше ніж через 3–4 роки, особливо після попередників, схильних до ураження аналогічними хворобами.

Якісне зяблеве орання дозволяє мінімізувати інфекційний фон. Глибоке загортання решток рослин у ґрунт прискорює їх розкладання та загибель патогенних структур гриба.

Використання стійких гібридів забезпечує надійний захист без застосування хімічних препаратів. Агрономи рекомендують звертати увагу на генетичну стійкість при виборі насіннєвого матеріалу.

За умов високого рівня розвитку хвороби доцільно застосовувати фунгіциди. Ефективними є препарати системної дії, що містять діючі речовини з класів триазолів або стробілуринів.

Оптимізація мінерального живлення, зокрема внесення достатньої кількості калію, сприяє підвищенню імунітету сорго до хвороб та допомагає рослинам легше переносити інфекційне навантаження.