Пірикуляріоз рису

Гриб розповсюджується конідіями, які переносяться повітряними масами, краплями дощу та поливною водою. Інфекція проникає в тканини рослин через продихи або безпосередньо через епідерміс завдяки спеціальним апапресіям.

Збудник зберігається в рослинних рештках, насінні та бур'янах родини злакових. За сприятливих умов патоген здатний розвивати кілька поколінь спор протягом одного вегетаційного періоду.

Висока вологість повітря, часті тумани та температури в межах 25–28°C стимулюють активне проростання конідій та розвиток міцелію в тканинах рослини.

Хвороба вражає рис на всіх етапах розвитку, від фази проростка до періоду повної стиглості, що вимагає постійного моніторингу посівів протягом усього сезону.

Головною культурою-господарем є рис посівний. Також патоген може інфікувати різні види диких злакових трав, які слугують резервуаром хвороби у весняно-осінній період.

Пірикуляріоз вражає листя, стебла, вузли та волоті рису. Ураження вузла волоті є найбільш небезпечним, оскільки воно призводить до повного припинення живлення колоска та формування порожнього зерна.

Ураження порушує нормальний фізіологічний обмін речовин у рослині, перешкоджаючи фотосинтезу та переміщенню цукрів до насіння. Це спричиняє значне зниження маси тисячі зерен.

При ранньому зараженні сходи часто гинуть, що призводить до зрідженості посівів. Уражені стебла втрачають міцність, що провокує вилягання посівів і значно ускладнює збирання врожаю.

Рівень втрат урожаю при інтенсивному розвитку інфекції може сягати 80% і більше, особливо у сприйнятливих сортів та за умов надмірного азотного живлення.

На листках з'являються плями веретеноподібної форми з сіро-білим центром та коричневою облямівкою. Іноді навколо плями утворюється жовтий ореол, що свідчить про активну дію токсинів гриба.

Ураження вузлів стебла проявляється у вигляді їх почорніння. Це супроводжується руйнуванням тканин стебла, внаслідок чого воно часто переламується у місці ураження.

На волотях симптоми помітні як коричневі або чорні плями на осях та вузлах. В результаті волоть засихає передчасно, а зернівки залишаються недорозвиненими або взагалі не утворюються.

У вологу погоду на місці уражених ділянок виникає наліт оливково-сірого кольору. Він складається з великої кількості конідієносців, які є джерелом подальшого розповсюдження інфекції.

• Веретеноподібні плями на листковій пластині.
• Почорніння вузлів стебла.
• Вилягання стебел.
• Порожнеча волотей.
• Сірий оливковий наліт на тканинах.

Використання генетично стійких сортів є базовим методом контролю пірикуляріозу. Селекційна робота дозволяє створювати високоврожайні форми, здатні протистояти агресивним расам гриба.

Агротехнічні заходи включають оптимізацію термінів посіву, уникнення надмірного азотного підживлення, що стимулює вегетативну масу, та раціональне управління рівнем води в чеках.

Хімічний захист передбачає застосування сучасних фунгіцидів, зокрема на основі стробілуринів та триазолів. Обробки доцільно проводити у критичні фази розвитку культури.

Протруювання насіння перед посівом допомагає знизити ризик первинного зараження посівів та забезпечити кращий старт для молодих рослин у полі.

Системний моніторинг полів дозволяє своєчасно виявити осередки захворювання та вжити заходів для зупинки епіфітотії шляхом точкового або загального внесення фунгіцидних препаратів.