Піренофороз

Піренофороз, який також називають жовтою плямистістю листя, спричиняється аскоміцетовим грибом Pyrenophora tritici-repentis. Його безстатева стадія відома як Drechslera tritici-repentis.

Цей фітопатоген відноситься до царства Fungi, відділу Ascomycota. Він має здатність тривалий час зберігатися в ґрунті та на пожнивних рештках, що створює постійну загрозу для посівів.

Гриб спеціалізується переважно на пшениці, проте може вражати ячмінь, жито та багато диких злаків, які слугують природними резервуарами інфекції.

Життєвий цикл гриба починається з утворення псевдотеціїв на залишках рослин, де формуються аскоспори, що легко розносяться вітром на великі відстані.

Другим важливим етапом поширення є конідії, які утворюються на міцелії за умов підвищеної вологості, забезпечуючи масове інфікування нових рослин протягом сезону.

Основна шкода від піренофорозу полягає в передчасному відмиранні листкової поверхні, що критично знижує ефективність фотосинтезу рослин.

Хвороба призводить до суттєвого зменшення маси тисячі зерен та погіршення показників якості врожаю, зокрема вмісту білка та клейковини.

У разі епіфітотійного розвитку захворювання втрати врожаю пшениці можуть становити від 10% до 50% залежно від стійкості сорту та кліматичних умов.

Найбільш небезпечним є ураження прапорцевого листка, оскільки саме він відіграє вирішальну роль у наливанні зерна під час дозрівання.

Крім прямої втрати врожайності, піренофороз негативно впливає на посівні якості зерна та його подальшу технологічну придатність.

Розвиток патогену активізується рано навесні, коли середньодобова температура повітря перевищує +10...+12°C за наявності вологи на листі.

Найкращі умови для поширення інфекції — це чергування частих дощів з помірним теплом та високою відносною вологістю повітря.

Первинні ознаки хвороби найчастіше виявляються на нижніх листках озимих культур, звідки інфекція поступово поширюється на верхні яруси.

Пік активності гриба зазвичай припадає на фазу виходу в трубку та колосіння, особливо якщо цей період супроводжується частими опадами.

Спекотна та суха погода влітку може тимчасово сповільнити розвиток хвороби, проте спори гриба зберігають життєздатність до настання кращих умов.

Початковими симптомами є дрібні жовті плями овальної форми, які з часом збільшуються і набувають коричневого кольору.

Типовою ознакою піренофорозу є наявність світлого хлоротичного ореолу навколо некротичної плями, що візуально відрізняє її від інших плямистостей.

У міру розвитку хвороби плями зливаються, охоплюючи більшу частину листової пластини, що викликає її пожовтіння та швидке засихання.

На місці ураження, особливо за високої вологості, можна спостерігати ледь помітний темний наліт — конідіальне спороношення гриба.

Сильне ураження призводить до передчасного відмирання листків, починаючи з нижнього ярусу, що надає посівам вигляду «вигорілих» на сонці.

Ключовим методом захисту є дотримання сівозміни з обмеженням частки зернових культур та вирощування стійких до хвороби сортів.

Важливим агротехнічним заходом є якісне загортання пожнивних решток у ґрунт, що перериває цикл збереження інфекції.

Застосування сучасних фунгіцидів, зокрема з груп триазолів та стробілуринів, є ефективним способом стримування розвитку збудника під час вегетації.

Рекомендовано проводити регулярний моніторинг полів та виконувати профілактичне обприскування у фазах виходу в трубку — початку колосіння.

• Використання здорового насіннєвого матеріалу.
• Оптимізація живлення рослин добривами.
• Знищення бур’янів, які є резерваторами інфекції.