Піренохетоз сої

Збудником захворювання є недосконалий гриб Pyrenochaeta glycines, що належить до відділу аскоміцетів. Патоген є вузькоспеціалізованим паразитом, який вражає переважно культуру сої в різних регіонах вирощування.

Гриб формує пікніди — округлі або грушоподібні плодові тіла темного кольору, які часто забезпечені щетинками. Саме в них утворюються спори (пікноспори), що забезпечують поширення інфекції в період вегетації.

Інфекційний початок зберігається в рослинних рештках сої, які лежать на поверхні ґрунту або закладені у верхній шар. При настанні сприятливих умов гриб відновлює активність, починаючи цикл зараження нових рослин.

Міцелій патогену здатний проникати в тканини листа, міжвузлів та черешків, руйнуючи клітини та порушуючи процес фотосинтезу. Ураження тканин супроводжується зміною пігментації, що робить діагностику захворювання візуально доступною.

Систематика цього гриба включає його до роду Pyrenochaeta, який відомий своєю здатністю викликати різні ураження у широкого спектра сільськогосподарських культур, проте саме P. glycines спеціалізується на сої.

Основним об'єктом ураження є соя (Glycine max). Гриб атакує всі надземні органи рослини, включаючи листя, стебла, черешки та, у деяких випадках, боби, що напряму знижує товарну якість урожаю.

Шкодочинність проявляється у передчасному відмиранні листя, що значно скорочує площу фотосинтезуючої поверхні. Це веде до ослаблення рослини та недобору біомаси.

При інтенсивному ураженні спостерігається порушення відтоку поживних речовин до насіння. В результаті боби формуються недорозвиненими, а маса тисячі насінин суттєво знижується, що веде до прямих втрат урожайності.

Зараження стебел може призводити до вилягання рослин при сильних вітрах, що ускладнює механізоване збирання врожаю та провокує додаткові втрати зерна на полі.

Хвороба може знижувати схожість насіння, якщо патоген переходить зі стулок бобів на насіннєвий матеріал, що робить боротьбу з ним критично важливою для насінницьких господарств.

Первинні ознаки захворювання з'являються в період активного вегетаційного росту, найчастіше в другій половині літа, коли спостерігається висока вологість повітря та помірно тепла температура.

Розвитку епіфітотії сприяють рясні опади, що супроводжуються частими туманами. Краплі води є основним вектором перенесення спор від нижніх заражених листків до верхніх ярусів рослини.

Температурний оптимум для росту міцелію та спороношення гриба знаходиться в діапазоні від +20 до +25 градусів Цельсія. При різких перепадах температур та посусі інтенсивність розвитку хвороби тимчасово знижується.

Цикл розвитку гриба включає повторне зараження протягом вегетаційного періоду, тому в роки з частими дощами ступінь ураження посівів наростає лавиноподібно.

До моменту дозрівання культури патоген переходить у фазу спокою, формуючи пікніди на відмираючих частинах рослин, які і стають джерелом інфекції в наступному сезоні.

Першою ознакою хвороби є поява дрібних коричневих або червонувато-бурих плям на листі, які з часом можуть зливатися, утворюючи великі зони некрозу.

• Поява темно-коричневих плям неправильної форми.
• Поступове пожовтіння та засихання листкової пластинки навколо некротичних зон.
• Утворення дрібних чорних точок (пікнід) всередині уражених ділянок тканини.
• Ураження черешків листя, що призводить до їх передчасного опадання.
• На стеблах можуть з'являтися подовжені плями темного кольору, іноді з розтріскуванням кори.

За умов високої вологості на поверхні уражених плям часто можна помітити слабо виражений грибний наліт, що складається з конідієносців та спор патогену.

Сильне ураження призводить до того, що рослина виглядає «обпаленою», листя скручується і опадає раніше терміну, що оголює боби та піддає їх додатковому ризику вторинних інфекцій.

Візуально хворобу часто плутають з бактеріозом сої, проте наявність чітких пікнід (чорних крапок) у центрі плями є надійною діагностичною ознакою піренохетозу.

Базовим методом контролю є дотримання сівозміни з поверненням сої на поле не раніше ніж через 3–4 роки, що дозволяє патогену загинути в ґрунті через відсутність господаря.

Важливим агротехнічним заходом є глибоке закладання рослинних решток у ґрунт (оранка з оборотом пласта), оскільки це прискорює процес їх розкладання та загибель грибниці.

Використання насіння стійких або толерантних сортів сої до цього захворювання є найбільш економічно ефективним способом захисту посівів.

Застосування фунгіцидів у період вегетації є доцільним при прогнозі епіфітотії. Рекомендується використовувати препарати на основі тріазолів та стробілуринів, які демонструють високу ефективність проти плямистостей.

Необхідно проводити якісну фітосанітарну очистку полів від падалиці сої та бур'янів, які можуть виступати додатковими резерваторами інфекції в міжсезоння.