Корончаста іржа вівса

Збудником цієї хвороби є гриб Puccinia coronata, що відноситься до класу Базидіоміцети. Це спеціалізований паразит, який потребує двох господарів для завершення життєвого циклу.

Основним господарем є овес посівний, а проміжним — крушина ламка, на якій гриб зимує та проходить стадію статевого розмноження.

Міцелій гриба розвивається всередині тканин листка, висмоктуючи поживні речовини та пригнічуючи загальний розвиток рослини.

Гриб утворює кілька стадій спор, що дозволяє йому швидко поширюватися вітром на великі відстані та ефективно вражати нові площі посівів.

Генетична структура Puccinia coronata дуже динамічна, що ускладнює селекцію стійких сортів, оскільки з’являються нові вірулентні раси патогена.

Хвороба завдає шкоди переважно вівсу, хоча може уражувати й інші дикорослі злакові трави, що мешкають поблизу полів.

Найбільш небезпечним є ураження листків, через що знижується площа асиміляційної поверхні рослини в критичні фази росту.

Через інтенсивне випаровування вологи та руйнування клітин у місцях пустул рослини втрачають воду швидше, що веде до їхнього пригнічення.

Шкодочинність проявляється у зниженні маси 1000 зерен, що безпосередньо впливає на підсумкову врожайність зернової культури.

Крім кількісних втрат, спостерігається погіршення посівних та кормових якостей зерна, що є суттєвою проблемою для тваринницької галузі.

Перші симптоми зазвичай з'являються навесні, коли еціоспори переносяться з кущів крушини на молоді сходи вівса.

Пік інфекційного навантаження припадає на початок літа, коли встановлюється тепла погода з регулярними опадами або випадінням роси.

Оптимальними умовами для розвитку патогена є температура повітря в межах +18...+22 градуси за Цельсієм та відносна вологість вище 70 відсотків.

Протягом вегетації хвороба може дати кілька генерацій урединіоспор, що призводить до стрімкого розвитку епіфітотії на великих масивах.

З переходом рослин до фази дозрівання утворюються чорні теліоспори, які забезпечують виживання збудника в несприятливих умовах.

На верхньому боці листків формуються дрібні, яскраво-оранжеві подушечки — пустули, заповнені масою урединіоспор гриба.

Навколо кожної пустули часто утворюється хлоротична зона через токсичний вплив виділень міцелію на тканини листка.

З часом пустули можуть зливатися, повністю заповнюючи поверхню листка, що призводить до його передчасного жовтіння та відмирання.

Ближче до осені на місці помаранчевих пустул з’являються чорні або темно-коричневі смуги, що свідчить про перехід патогена у стадію теліоспор.

Сильно уражені посіви виглядають пригніченими, з розрідженим стеблостоєм та тьмяним забарвленням, що чітко вирізняється на тлі здорових ділянок.

Використання стійких сортів вівса є основним заходом, що дозволяє значно зменшити потребу в хімічному захисті посівів.

Ліквідація вогнищ крушини ломкої поблизу посівних площ є обов'язковою умовою для переривання життєвого циклу гриба.

Важливим є дотримання сівозміни, при якій овес повертається на попереднє поле не раніше ніж через три-чотири роки.

Застосування фунгіцидів під час вегетації за перших ознак хвороби дозволяє зупинити поширення спор і зберегти врожай.

• Дотримання просторової ізоляції між полями вівса.
• Оптимізація строків сівби для уникнення періодів масового вильоту спор.
• Використання добрив з високим вмістом калію для підвищення опірності рослин.