Церкоспорельозна гниль кореневої шийки

Збудником захворювання є гриб Pseudocercosporella herpotrichoides, який уражає прикореневу частину стебел злакових культур.

Цей патоген є спеціалізованим грибом, що здатний виживати на пожнивних рештках у ґрунті протягом кількох років, чекаючи на сприятливі умови.

Біологічний цикл розвитку включає утворення конідій, які переносяться краплями дощу на нижні частини рослин, забезпечуючи швидке поширення інфекції.

Гриб активно розвивається при високій вологості повітря та помірних температурах, що характерно для осіннього та весняного періодів.

Генетична різноманітність патогену дозволяє йому долати природний імунітет деяких сортів, тому моніторинг полів є вкрай важливим для своєчасного виявлення.

Від церкоспорельозу потерпають переважно пшениця озима, ячмінь, жито та тритикале, що робить його однією з найнебезпечніших хвороб для зернових господарств.

Хвороба вражає тканини стебла біля самої поверхні ґрунту, що призводить до руйнування судинної системи рослини.

Пошкоджені рослини не отримують достатньої кількості води та поживних речовин, через що спостерігається недорозвиненість колоса та дрібність зерна.

Зниження міцності стебла призводить до його вилягання, що ускладнює проведення збиральних робіт і призводить до додаткових втрат врожаю.

Крім прямих втрат врожайності, хвороба негативно впливає на якісні показники зерна, знижуючи його класність та посівні якості.

Інфекція розпочинається восени, коли конідії гриба заражають проростки зернових, що вимагає уваги агрономів уже на етапі сходів.

Зимовий період не зупиняє розвиток гриба повністю; за сприятливої теплої зими міцелій продовжує повільно колонізувати тканини рослин.

Навесні, під час відновлення вегетації, активність патогена різко зростає, що супроводжується активним розмноженням спороношення.

Фаза кущення та виходу в трубку є найбільш критичними періодами, коли рослина є максимально вразливою до ураження церкоспорельозом.

Ближче до дозрівання врожаю розвиток гриба стабілізується, і він переходить у стан виживання на рослинних рештках до наступного сезону.

Основним симптомом є поява овальних плям на листкових піхвах, які з часом стають світлішими, нагадуючи за формою «очі» з темною облямівкою.

При розвитку хвороби плями поширюються на саме стебло, утворюючи некротичні кільця, які перешкоджають нормальному транспортуванню речовин.

Рослини, уражені хворобою, часто вирізняються на полі своїм передчасним пожовтінням та нерівномірним дозріванням колосся.

На більш пізніх етапах спостерігається ламкість стебла в місці ураження, що стає причиною масового вилягання посівів після дощів або вітру.

При детальному огляді під мікроскопом можна виявити наявність грибниці патогена всередині уражених тканин, що підтверджує діагноз.

Система захисту базується на впровадженні сівозмін з обов'язковим дотриманням інтервалів між висівом сприйнятливих зернових культур.

Важливим агротехнічним заходом є глибока оранка, яка сприяє швидкому розкладанню пожнивних решток і зменшенню інфекційного фону.

Слід обирати сорти з підвищеною стійкістю до кореневих гнилей та уникати надмірно густих посівів, що сприяють накопиченню вологи.

Хімічний контроль передбачає використання фунгіцидів системної дії, які здатні зупинити розвиток гриба всередині тканин стебла.

• Моніторинг рівня вологості в нижньому ярусі посівів.
• Використання протруйників насіння з системною дією.
• Своєчасне внесення фунгіцидів у фазу виходу в трубку.