Фома луската

Фома луската (лат. Phoma glumicola) є грибковим мікроорганізмом, що належить до групи дейтероміцетів. Цей патоген спеціалізується на ураженні репродуктивних органів зернових культур, переважно колоскових лусок, через що отримав свою назву.

Систематика цього гриба включає розвиток пікнід — спеціалізованих плодових тіл, у яких утворюються конідії. Ці спори є головним інструментом поширення інфекції в агроценозах під час вегетаційного періоду рослин-господарів.

Основними об'єктами ураження є колосові злаки, зокрема пшениця та ячмінь. Гриб розвивається на зовнішніх тканинах колоса, пошкоджуючи луски та перешкоджаючи нормальному процесу формування та дозрівання насіння.

Шкодочинність виражається у погіршенні посівних якостей зерна, його щуплості та зниженні маси 1000 зерен. Крім того, пошкоджені тканини стають вразливими для інших патогенів, що може призвести до вторинного ураження колоса різними видами плісняви.

Активний розвиток патогену спостерігається у вологі та теплі періоди, що збігаються з фазами цвітіння та наливу зерна. Опади та висока відносна вологість повітря є критичними факторами для вивільнення спор із пікнід та їхнього успішного проростання.

Збудник зберігається на рештках рослин, що залишилися на полі після збору врожаю. Цикл розвитку гриба включає етап перезимівлі міцелію та пікнід у ґрунті або на соломі, що робить агротехнічну обробку ґрунту важливою ланкою контролю.

Перші симптоми захворювання проявляються у вигляді світлих або бурих плям на колоскових лусках. З часом плями набувають чітких обрисів і можуть охоплювати значну частину колоса, призводячи до його передчасного знебарвлення.

При детальному огляді на поверхні уражених частин можна побачити мікроскопічні чорні точки — пікніди. Це основна ознака, що дозволяє відрізнити фомоз від інших видів колоскових інфекцій, таких як септоріоз або фузаріоз, за умови лабораторного підтвердження.

Заходи боротьби проти фоми лускатої спрямовані на обмеження розповсюдження спор і знищення джерел інфекції. Дотримання сівозміни дозволяє суттєво знизити ризик епіфітотій на полях зернових культур.

• Ретельна оранка з обертанням пласта для заглиблення рослинних решток.
• Використання якісного протруєного насіннєвого матеріалу.
• Проведення моніторингу посівів у фазі колосіння для своєчасної обробки фунгіцидами.
• Збалансоване мінеральне живлення, що підвищує опірність рослин до грибкових уражень.