Церкоспорельозна гниль

Збудником церкоспорельозної гнилі є гриб, що в сучасній класифікації належить до видів Oculimacula yallundae та Oculimacula acuformis. Це небезпечний ґрунтовий патоген, який спеціалізується на ураженні основи стебел злакових культур.

Гриб зберігається у ґрунті та на пожнивних рештках у формі грибниці. За наявності високої вологості патоген формує конідії, які за допомогою крапель дощу або прямого контакту потрапляють на нижні листки та стебла рослин.

Процес зараження може відбуватися у досить широкому діапазоні температур, починаючи від +2°C. Саме тому озимі культури піддаються найбільшому ризику інфікування як в осінній період, так і на початку весняної вегетації.

Фітопатоген вражає тканини стебла, поступово проникаючи всередину та руйнуючи механічну структуру рослини. Тривале збереження інфекції у ґрунті робить цей гриб важко контрольованим без дотримання сівозміни.

Для визначення патогена в лабораторних умовах застосовують методи мікологічного аналізу, вирощуючи гриб на селективних середовищах. В польових умовах оцінка проводиться шляхом візуального огляду стебел на предмет характерних некротичних уражень.

Основною групою культур, що піддаються ураженню, є озима пшениця, озимий ячмінь, жито та тритикале. Рослини-господарі також включають деякі види дикорослих злаків, що дозволяє інфекції виживати в екосистемі поля.

Хвороба призводить до порушення провідної системи стебла, через що рослина не отримує достатньої кількості води та поживних речовин з ґрунту. Наслідком є суттєве зниження маси тисячі зерен та загальної продуктивності колоса.

Найбільша шкода полягає у виляганні посівів, спричиненому руйнуванням тканин нижніх міжвузлів. Полеглі рослини значно гірше засвоюють сонячне світло, а також ускладнюють роботу збиральної техніки, що призводить до значних втрат врожаю.

При ранньому зараженні можливе повне відмирання молодих рослин під час кущіння. Якщо ураження відбувається пізніше, спостерігається недорозвиненість колоса, формування щуплого зерна та зниження якості хлібопекарських властивостей борошна.

Втрати врожаю при епіфітотійному розвитку хвороби часто перевищують 40%. Через прихований характер симптомів на ранніх стадіях, аграрії можуть не встигнути вжити заходів для обмеження поширення патогену.

Первинні симптоми проявляються навесні на вологолищах нижніх листків у вигляді плям овальної форми з чітко окресленим темним краєм та світлим центром. Ці плями поступово збільшуються в розмірах.

Класичною ознакою є «очкова плямистість» (eyespot), яка локалізується на першому або другому міжвузлі. Уражені тканини стають ламкими, що призводить до легкого переламування стебла при механічному впливі.

При ретельному огляді всередині порожнини стебла можна виявити сіруватий наліт, що є конідіальним спороношенням гриба. Це свідчить про активну фазу життєдіяльності патогену в тканинах рослини.

Відмітною особливістю церкоспорельозної гнилі є те, що вона не викликає загального загнивання коріння, як це роблять інші кореневі гнилі. Патоген спеціалізується саме на прикореневій частині надземного стебла.

Зовнішні прояви на полі виглядають як осередки передчасно дозрілих рослин, які мають біле забарвлення колоса. Такі рослини зазвичай мають слабку кореневу систему в місці кріплення стебла до вузла кущіння.

Ефективний захист починається з дотримання сівозміни, де пшениця повертається на поле не раніше ніж через два-три роки. Використання стійких сортів є критично важливим для зниження рівня ураженості посівів.

• Глибока оранка для знищення джерел інфекції.
• Використання якісного протруєного посівного матеріалу.
• Оптимізація строків сівби для зменшення осіннього інфекційного навантаження.
• Застосування фунгіцидів під час весняного кущіння за перевищення порогу шкодочинності.

Хімічний контроль базується на використанні системних фунгіцидів, зокрема з груп бензимідазолів та триазолів. Важливо проводити моніторинг полів, особливо в регіонах з високим рівнем опадів у весняний період.

Управління густотою посівів дозволяє уникнути створення надмірної вологості в приземному шарі, що суттєво обмежує розвиток гриба. Також важливим є баланс мінерального живлення для підвищення загального імунітету рослин.