Пелікулярія Рольфса

Гриб не утворює конідій, тому його життєвий цикл базується на інтенсивному рості міцелію та утворенні стійких до несприятливих умов склероціїв. Ці структури за формою і кольором нагадують насіння гірчиці.

Склероції здатні зберігатися в ґрунті протягом багатьох років, що робить цей патоген одним із найбільш складних об'єктів для фітосанітарного контролю. Навіть при відсутності господарів гриб зберігає життєздатність як сапротроф.

Міцелій гриба має вигляд білих, розгалужених ниток, що швидко покривають уражені тканини. Цей наліт є характерним індикатором присутності патогена в посіві.

Систематично вид належить до порядку Cantharellales. Біологічні особливості гриба дозволяють йому швидко колонізувати органічні залишки, що сприяє накопиченню інфекції на полях з високим вмістом гумусу.

Патоген має надзвичайно широкий спектр рослин-господарів, що включає понад 500 видів. Особливо сильно страждають овочеві культури, такі як томати, перець, баклажани, а також бобові, включаючи сою та арахіс.

Гриб атакує прикореневу зону стебла та кореневу систему. Ураження призводить до руйнування тканин, що перешкоджає транспортуванню води, внаслідок чого рослина швидко в’яне і гине.

При високій вологості інфекція може переходити на плоди, що торкаються ґрунту. Це спричиняє розвиток швидкої мокрої гнилі, що робить продукцію непридатною для споживання та зберігання.

Шкодочинність патогена проявляється у вигляді зниження густоти стояння рослин через випадання сходів (чорна ніжка) або різкого зниження врожайності дорослих насаджень.

В умовах інтенсивного землеробства та зрошення цей гриб може спричинити епіфітотійний розвиток хвороби, що призводить до втрати значної частини врожаю на великих площах.

Оптимальними умовами для розвитку Пелікулярії Рольфса є висока температура ґрунту, що коливається в межах 25–35 градусів Целься. Саме влітку патоген найбільш активний.

Первинне зараження відбувається при проростанні склероціїв, що знаходяться у верхньому шарі ґрунту. Цей процес значно активізується після випадіння опадів або проведення поливів.

Підвищена вологість повітря та ґрунту сприяє швидкому розростанню міцелію. Саме в такий період інфекція найактивніше переходить від хворих рослин до здорових сусідніх екземплярів.

В умовах помірного клімату розвиток хвороби спостерігається з середини літа до осені. У субтропічних регіонах гриб може бути активним протягом усього періоду вегетації культур.

Зараження часто відбувається через механічні пошкодження кореневої шийки під час доглядових робіт або через діяльність ґрунтових шкідників, які створюють «ворота» для проникнення гриба.

Зовнішні ознаки починаються з пожовтіння нижнього ярусу листя, яке поступово охоплює всю рослину. При огляді кореневої шийки помітно некротичні плями бурого кольору.

Характерною ознакою є поява на стеблі та поверхні ґрунту білого, ватоподібного міцеліального нальоту. Згодом на ньому з’являються дрібні коричневі склероції розміром з зерно гірчиці.

На плодах розвиток хвороби виглядає як мокра ділянка, що швидко розростається, охоплюючи весь плід. Поверхня плоду стає м’якою, вкритою білим нальотом гриба.

Ураження молодих сходів супроводжується «виляганням» рослин та швидким потемнінням прикореневої частини. Рослини легко висмикуються з ґрунту через повне руйнування кореневої системи.

Оскільки гриб є базидіоміцетом, іноді на уражених тканинах можна побачити ледь помітний білуватий наліт спороношення (базидій), але це трапляється рідко порівняно з вегетативним розмноженням склероціями.

Ефективний захист починається з дотримання сівозміни, де виключаються вразливі культури на заражених ділянках протягом 3-4 років. Використання стійких до хвороб сортів є пріоритетним напрямком.

Агротехнічні заходи, такі як глибока оранка та правильний режим зрошення, спрямовані на зниження вологості ґрунту в зоні кореневої шийки, що обмежує розвиток гриба.

Застосування фунгіцидів під час вегетації дозволяє стримати поширення інфекції на полях. Найбільш дієвими є препарати із системною дією, що здатні пригнічувати ріст міцелію.

Важливо забезпечити добру аерацію ґрунту та уникати загущених посівів. Боротьба з бур'янами також є обов'язковою, оскільки вони виступають резервуарами для збереження інфекції.

Використання біологічних засобів захисту, зокрема препаратів на основі грибів-антагоністів (наприклад, роду Trichoderma), показує хороші результати в боротьбі з ґрунтовими інфекціями.