Пателіна сунична

Пателіна сунична (Patellina fragariae) належить до царства Гриби, відділу Аскоміцети, класу Леоціоміцети. Це спеціалізований фітопатоген, що спричиняє плямистість листя та плодів садової суниці.

Мікроскопічно об'єкт представлений грибом із гіаліновими гіфами, що формує на уражених тканинах характерні конідіальні спороношення у вигляді дрібних, пласких, дископодібних структур — ацервул.

Життєвий цикл гриба тісно пов'язаний із рослинними рештками, де він зберігається у вигляді міцелію або конідій до наступного сезону. У сприятливих умовах спори активно поширюються вітром та краплями дощу.

Для ідентифікації в лабораторних умовах проводять виділення культури на поживні середовища з наступним вивченням морфології спор під мікроскопом.

Систематично цей вид розглядається в контексті комплексу грибів, що спричиняють ушкодження листкової пластинки, часто зустрічаючись у змішаних інфекціях з іншими плямистостями.

Основною рослиною-господарем для цього патогену є суниця садова (полуниця). Гриб здатен уражати всі надземні частини рослини, включаючи листкову пластинку, черешки та іноді квітконоси.

Найбільшої шкоди завдається листю, де розвиваються некротичні ділянки, що перешкоджають нормальному фотосинтезу, що веде до ослаблення всього куща та зниження врожайності.

При ураженні черешків порушується транспорт води та поживних речовин, що може призвести до передчасного всихання та опадання листя, значно послаблюючи кореневу систему.

В умовах високої вологості та загущених посадок патоген може переходити на плоди, викликаючи появу поверхневих плям, які знижують товарний вигляд та придатність ягоди до зберігання.

Економічна шкідливість проявляється у втраті частини врожаю поточного року, а також у зниженні зимостійкості та потенціалу врожайності рослин у наступному сезоні.

Активний розвиток інфекції починається у весняний період, коли температура повітря піднімається вище 12–15 градусів Цельсія та встановлюється волога погода.

Вторинне зараження відбувається протягом усього вегетаційного періоду за наявності частих опадів, рос та туманів, що сприяють проростанню конідій на поверхні листя.

Найбільш сприятливим періодом для розвитку епіфітотії вважається кінець весни та перша половина літа, коли рослини активно нарощують вегетативну масу.

В осінній період гриб переходить у фазу спокою, зберігаючись у вигляді грибниці в опалому листі та інших рослинних рештках, що залишаються на грядках після збору врожаю.

Температурний оптимум для розвитку міцелію патогену знаходиться в діапазоні від 18 до 22 градусів, проте при надмірній вологості ураження можливе і в ширшому температурному інтервалі.

Першою ознакою зараження є дрібні, розкидані по листковій пластинці плями, які з часом збільшуються в розмірах і набувають коричневого або темно-сірого відтінку.

Навколо плям часто утворюється темніша облямівка, яка може бути червонуватого або пурпурового кольору, що є характерним візуальним індикатором для діагностики.

У центрі старих плям з верхнього або нижнього боку листка можна помітити появу дрібних темних цяток — це подушечки спороношення (ацервули), які видно навіть неозброєним оком.

При сильному розвитку хвороби спостерігається передчасне пожовтіння та засихання цілих листків, що надає плантації неохайного та хворого вигляду.

При вологій погоді на поверхні плям може з'являтися ледь помітний наліт, що складається з маси спор гриба, який легко змивається дощем або поширюється комахами.

Основу захисту становить агротехнічний метод: обов'язкове видалення та знищення всіх рослинних решток, опалого листя та хворих рослин з ділянки після завершення сезону.

Необхідно суворо дотримуватися оптимальної щільності посадки, забезпечуючи гарну циркуляцію повітря та освітленість грядок, щоб знизити вологість у прикореневій зоні.

Застосування фунгіцидів рекомендується проводити у критичні фази розвитку рослин: на початку відростання листя, перед цвітінням і відразу після збору ягід для зниження інфекційного фону.

• Використання здорового садивного матеріалу без ознак хвороби.
• Своєчасне прополювання бур'янів, які можуть служити резерваторами інфекції.
• Внесення помірних доз азотних добрив, оскільки надлишок азоту робить тканини листя більш вразливими.

Хімічний контроль включає використання мідьвмісних препаратів або сучасних системних фунгіцидів, дозволених для використання на ягідних культурах, згідно з регламентами застосування.