Моніліопсіс Адерхольда

Моніліопсіс Адерхольда (лат. Moniliopsis aderholdii) — це міцеліальний гриб, який належить до групи недосконалих грибів (Deuteromycota). Патоген є спеціалізованим ґрунтовим збудником, що спеціалізується на ураженні підземних частин культурних рослин.

Систематично гриб тісно пов'язаний з ризоктоніозами, маючи схожий тип будови міцелію. Характерною рисою є відсутність чітко вираженого спороношення, що ускладнює діагностику в полі без спеціальних методів.

Здатність до формування щільних склероціїв дозволяє патогену виживати в ґрунті протягом багатьох років, очікуючи сприятливих умов для початку своєї паразитичної активності.

Гриб активно розвивається за умов помірної температури та високої вологості ґрунту, що часто співпадає з періодом інтенсивного росту розсади у весняний період.

Патоген має сапротрофні властивості, тому він може довго зберігатися на органічних рештках у ґрунті, що робить його вкрай стійким до зовнішніх факторів впливу.

Основна шкода проявляється в ураженні кореневої системи та прикореневої зони молодих рослин, що призводить до їх масової загибелі у теплицях та відкритому ґрунті.

Рослини, уражені цим патогеном, демонструють затримку в рості, хлороз листя та швидке в'янення внаслідок пошкодження судинної системи кореневища.

Масштаб шкоди може бути особливо значним при вирощуванні розсади овочевих культур, де хвороба здатна знищити до 50-80% посівів за короткий проміжок часу.

Окрім розсади, патоген пошкоджує також дорослі рослини, викликаючи кореневі гнилі, що знижує врожайність та якісні показники отриманої сільськогосподарської продукції.

Ураження коренеплодів призводить до повної втрати їхньої товарної цінності під час зберігання, оскільки гниль швидко поширюється в умовах підвищеної вологості сховищ.

Візуально хвороба проявляється через потемніння стебла на межі з ґрунтом, яке з часом перетворюється на буру, перетягнуту ділянку тканини.

У місцях ураження спостерігається руйнування епідермісу та кори, що призводить до того, що рослина легко переламується або висмикується з ґрунту при найменшому механічному зусиллі.

На ранніх стадіях навколо уражених ділянок іноді можна помітити білястий наліт міцелію, який згодом зникає, залишаючи по собі темні, сухі плями відмерлої тканини.

При розрізі кореневої системи часто виявляється побуріння центрального циліндра, що свідчить про глибоке проникнення гіф гриба в тканини рослини.

Масове зараження в парниках виглядає як «вогнищеве в'янення», коли група рослин раптово опускає листя і втрачає тургор, після чого починає чорніти біля основи.

Головним заходом контролю є дотримання агротехніки вирощування, зокрема ротація культур, що не дозволяє збуднику накопичуватися в ґрунті до критичних рівнів.

Використання стерилізованих субстратів для вирощування розсади значно знижує ризик інфікування на ранніх етапах розвитку культур.

Протруювання насіння та обробка ґрунту спеціалізованими фунгіцидами допомагають створити захисний бар'єр проти проникнення патогенних гіф у тканини молодих рослин.

Важливим аспектом є контроль вологості повітря та ґрунту в теплицях, оскільки перезволоження є ключовим стимулом для розвитку інфекційного процесу.

• Використання стійких сортів та гібридів, що мають підвищений імунітет до кореневих гнилей.
• Своєчасне видалення та утилізація рослинних решток, які можуть служити джерелом інфекції на наступний сезон.
• Застосування біопрепаратів на основі грибів-антагоністів, які пригнічують ріст патогенного міцелію в ризосфері.