Меланконіоз волоського горіха

Збудником хвороби є недосконалий гриб Melanconium juglandinum (систематичне положення: царство Гриби, відділ Аскоміцети, клас Sordariomycetes). Це патоген, що вражає переважно ослаблені дерева.

Гриб розвивається в тканинах кори та камбію. У процесі росту він формує пікніди — спеціальні плодові тіла, що проривають епідерміс рослини для виходу конідій.

Для ідентифікації патогена використовують мікроскопічний аналіз. Спори мають інтенсивно чорний колір, що зумовлює характерний вигляд пошкоджених ділянок кори, вкритих чорним споровим порошком.

Це факультативний паразит, який здатен тривалий час зберігатися в рослинних рештках. Він легко колонізує дерева з механічними пошкодженнями або ослаблені несприятливим кліматом.

Поширення гриба залежить від рівня вологості. Опади та висока вологість повітря сприяють активному розсіюванню спор, що забезпечує швидке зараження нових ділянок саду.

Основною культурою-господарем є волоський горіх (Juglans regia). Хвороба викликає масштабне відмирання гілок та загальне виснаження дерева.

Патоген спричиняє некрози кори, які блокують провідні судини дерева. Це призводить до поступового всихання цілих гілок та зниження загальної життєздатності рослини.

Шкодочинність полягає у суттєвому зниженні врожайності. Ослаблені дерева формують дрібні плоди низької якості, а при відсутності лікування швидко гинуть.

Найбільшої шкоди меланконіоз завдає в насадженнях із порушеною агротехнікою. Пошкодження кори, нанесені градом чи комахами, слугують вхідними воротами для інфекції.

Якщо заходи контролю не вживаються, інфекція поширюється на весь сад. Пошкоджена деревина стає крихкою та втрачає свою стійкість до вітрових навантажень.

Активна фаза розвитку гриба починається навесні при підвищенні температури повітря до +5...+8 градусів Цельсія. Спори починають проростати в тріщинах кори.

Найбільша активність спороношення спостерігається під час вологих та теплих періодів. У літню спеку розвиток міцелію в тканинах сповільнюється, але гриб залишається життєздатним.

Осінь є періодом підвищеного ризику зараження через наявність великої кількості свіжих ран від опалого листя та пошкоджень під час збору врожаю.

Гриб успішно перезимовує в уражених гілках та стовбурах. Морози не знищують міцелій, що забезпечує відновлення інфекційного циклу з першими весняними теплими днями.

Цикл розвитку тісно корелює з фенологією горіха, що вимагає проведення профілактичних робіт саме перед початком вегетаційного періоду та після збору врожаю.

Перші симптоми проявляються як бурі плями на корі, які поступово розростаються. Згодом ці ділянки стають некротичними та починають тріскатися.

Найхарактерніша ознака — поява дрібних чорних горбків (пікнід) на поверхні кори. У вологу погоду з них виділяється чорна спорова маса.

Листя на хворих гілках жовтіє передчасно, спостерігається масовий листопад. Самі гілки виглядають засохлими, їх кінці часто стають ламкими та відмирають.

При зрізі кори видно внутрішній некроз деревини. Здорова тканина різко контрастує з бурою або чорною ураженою деревиною, що пронизана грибницею.

При сильному ураженні на стовбурах виникають великі виразки, які можуть виділяти темний екссудат під час опадів, що поширює спори на здорові частини дерева.

Головним методом є радикальна санітарна обрізка. Усі уражені гілки слід видаляти з захопленням здорової частини тканин на 20 см.

Важливо забезпечити повне знищення інфікованої деревини шляхом спалювання. Не можна залишати хворе гілля в саду як джерело інфекції.

Після обрізки місця зрізів обов'язково дезінфікують розчинами мідьвмісних препаратів та замазують садовим варом або спеціальними антисептиками.

Хімічний захист передбачає обприскування фунгіцидами на основі міді в період спокою (восени та навесні) для запобігання поширенню конідій.

• Збалансоване мінеральне живлення для підсилення стійкості дерева.
• Захист кори від механічних пошкоджень, морозобоїн та опіків.
• Боротьба зі шкідниками-ксилофагами, що переносять спори.
• Оптимальна схема посадки, що забезпечує достатню вентиляцію крони.