Маразміус цукровий

Маразміус цукровий (Marasmius sacchari) — це вид базидіальних грибів, що належить до родини Marasmiaceae. У сільському господарстві він відомий як небезпечний збудник грибкових захворювань, що вражає переважно цукрову тростину.

Гриб утворює дрібні плодові тіла, які виникають на відмерлих або ослаблених тканинах рослини. Основна маса грибниці розвивається всередині стебел та коренів, забезпечуючи патогену доступ до поживних речовин хазяїна.

Біологія цього виду характеризується високою здатністю до виживання у ґрунті. Він може переносити несприятливі умови, перебуваючи в стані спокою у вигляді міцеліальних тяжів (ризоморф), що значно ускладнює його викорінення.

Спори гриба поширюються повітряними потоками, дощовими краплями та через сільськогосподарський інвентар. При потраплянні на сприятливий субстрат спори проростають, утворюючи нові осередки зараження.

Вивчення циклу розвитку цього гриба є критично важливим для прогнозування епіфітотій, оскільки навіть незначна кількість інокулюму в ґрунті може призвести до швидкого поширення хвороби на великих площах.

Головною культурою, що потерпає від Marasmius sacchari, є цукрова тростина. Гриб спричиняє розвиток системних гнилей, які вражають кореневу систему та нижні міжвузля стебла.

Інфекція блокує рух води та поживних речовин по судинах рослини. Це призводить до того, що тростина зупиняється в рості, стає слабкою і не накопичує необхідну кількість цукрів для виробництва.

Шкодочинність виражається у зниженні ваги стебел та погіршенні якості соку. Оскільки цукристість є головним показником якості продукції, уражені поля приносять значні економічні збитки.

У випадках сильного зараження спостерігається вилягання стебел. Рослини стають настільки крихкими, що не витримують власної ваги або незначних поривів вітру, що ускладнює механізоване збирання врожаю.

Втрати врожаю можуть сягати критичних значень, особливо на старих плантаціях, де патоген накопичився у ґрунті за багато років послідовного вирощування монокультури.

Перші симптоми зазвичай помітні на нижньому листі, яке передчасно жовтіє та в’яне. Це відбувається через відмирання коренів, які більше не можуть забезпечувати рослину вологою.

На поверхні стебла, особливо біля основи, з'являється білий повстяний наліт — це міцелій гриба. Згодом на ньому формуються характерні дрібні плодові тіла (гриби-парасольки), що є діагностичною ознакою.

Внутрішні тканини стебла змінюють колір, стаючи бурими або рожево-коричневими. Нерідко в уражених тканинах можна побачити характерні чорні або темно-коричневі лінії — сліди розвитку грибниці.

Коренева система виглядає недорозвиненою та гнилою. При спробі висмикнути рослину вона легко піддається, оскільки коріння втратило зв'язок із ґрунтом через активне руйнування тканин паразитом.

Характерним є те, що хвороба часто поширюється вогнищами. Рослини в осередку зараження виглядають значно нижчими за своїх сусідів, що створює неоднорідність посіву.

Система захисту базується на запобіганні занесенню інфекції. Важливо використовувати для посадки тільки сертифікований, здоровий матеріал, який пройшов фітосанітарний контроль.

Термічне знезараження живців перед посадкою у гарячій воді є визнаним методом боротьби, який дозволяє знищити грибницю, що прихована всередині тканин тростини.

Дотримання сівозміни дозволяє розірвати цикл розвитку патогена. Вирощування культур, які не є господарями для маразміуса, сприяє очищенню ґрунту від інфекційного навантаження.

Підтримання оптимального рівня аерації ґрунту через дренаж та правильний обробіток допомагає знизити ризик розвитку грибкових інфекцій у кореневій зоні.

• Видалення та спалювання післяжнивних залишків.
• Застосування фунгіцидів для обробки посадкового матеріалу.
• Впровадження стійких до гнилей сортів тростини.
• Контроль за щільністю посівів для покращення циркуляції повітря.