Марасміеллус шкірястий

Гриб утворює характерну білу міцеліальну плівку, яка має вигляд шкірястого нальоту на поверхні стебел або кореневої шийки рослин-господарів.

Систематично вид характеризується здатністю до швидкої колонізації органічних залишків, що дозволяє йому виживати в ґрунті протягом тривалого часу.

Мікроскопічні ознаки включають наявність септованого міцелію та дрібних плодових тіл, що формуються за умов достатньої вологості.

Виявлення патогену вимагає уваги до стану нижньої частини стебла рослини, де зазвичай накопичується найбільша концентрація біомаси гриба.

Найбільшої шкоди цей гриб завдає банановим плантаціям, викликаючи гниття псевдостебел та кореневої системи, що призводить до падіння рослин.

Окрім бананів, ураженню піддаються кукурудза, цукрова тростина та деякі види декоративних багаторічників, що ростуть у вологих регіонах.

Патоген руйнує епідерміс та внутрішні тканини рослини, перешкоджаючи нормальному руху соків і поживних речовин від коренів до листків.

Уражені рослини демонструють пригнічений ріст, хлороз листя та передчасне відмирання нижніх ярусів, що веде до суттєвої втрати врожаю.

Масштабні інфекції на плантаціях призводять до необхідності повної заміни посадкового матеріалу через високу стійкість збудника у ґрунті.

Активний розвиток гриба припадає на сезони з високим рівнем опадів та температурою повітря в межах +25…+30°C, що створює ідеальні умови для спороношення.

Надмірна вологість повітря та ґрунту сприяє стрімкому поширенню інфекції від хворих екземплярів до здорових сусідніх рослин.

Найвищий ризик ураження спостерігається в періоди, коли денні температури високі, а ночі супроводжуються рясними росами або туманами.

Поширення патогену часто активізується під час проведення агротехнічних робіт, коли спори гриба переносяться на інструментах або через воду.

Відсутність вентиляції у загущених насадженнях є критичним фактором, що підтримує стабільний рівень інфекційного навантаження протягом усього вегетаційного періоду.

Первинною ознакою зараження є поява білого нальоту, що поступово перетворюється на щільну плівку на основі стебла рослини.

Листя, що контактує з джерелом інфекції, втрачає тургор, жовтіє та з часом відокремлюється від основної частини стебла.

• Поява білих ниток грибниці в пазухах листя.
• Розм'якшення та зміна кольору тканин стебла на бурий.
• Запах гнилі в місцях активного розвитку гриба.
• Утворення дрібних білих плодових тіл на відмерлих тканинах.
• Повне в'янення рослини внаслідок руйнування судинної системи.

На пізніх стадіях хвороби псевдостебло може стати крихким, що робить рослину вразливою до дії вітру або власної ваги.

Для боротьби з патогеном першочерговим завданням є використання виключно безвірусного та здорового посадкового матеріалу з перевірених розплідників.

Агротехнічний контроль передбачає зниження густоти посадок для покращення природної циркуляції повітря та швидкого просихання ґрунту.

Регулярна дезінфекція сільськогосподарського інвентарю після роботи на уражених ділянках допомагає зупинити рознесення інфекції на нові площі.

У разі виявлення вогнищ захворювання необхідно проводити видалення та знищення хворих рослин разом із грудкою землі навколо кореневої системи.

Застосування системних фунгіцидів може бути доцільним для профілактичної обробки молодих насаджень у регіонах з високим ризиком інфекції.