Малупа соєва

Малупа соєва (відома також як Phytophthora sojae) є небезпечним ооміцетом, що належить до псевдогрибів. Це ґрунтовий патоген, який спричиняє системне ураження сільськогосподарської культури.

Систематично об'єкт належить до царства Chromista, класу Oomycetes. Патоген має високу генетичну мінливість, що дозволяє йому формувати спеціалізовані раси.

Міцелій патогену розвивається всередині тканин рослини, проникаючи через кореневу систему та поступово колонізуючи судинну систему стебла.

У ґрунті збудник здатний зберігатися у вигляді ооспор протягом кількох років, що робить його вкрай стійким до несприятливих зовнішніх умов.

Для ідентифікації в лабораторних умовах часто використовують метод виділення на селективних поживних середовищах з подальшим мікроскопуванням спор.

Малупа соєва уражає переважно сою (Glycine max). Хвороба проявляється як фітофторозна коренева гниль, здатна знищити посіви на ранніх стадіях.

Патоген може вражати рослини в будь-якому віці, але найбільш вразливими є проростки та молоді сходи, які часто гинуть до виходу на поверхню ґрунту.

Дорослі рослини страждають від порушення водопостачання, що призводить до в'янення та передчасного відмирання окремих частин або всієї вегетативної маси.

Втрати врожаю при сильному зараженні поля можуть сягати 50–100%, особливо при порушенні сівозміни та вирощуванні сприйнятливих сортів.

Хвороба призводить не тільки до загибелі куща, але й до істотного зниження маси насіння та їх посівних якостей у виживших рослин.

Активний розвиток патогену відбувається в періоди високої вологості ґрунту та помірних температур. Оптимальний діапазон для зараження становить 20–25°C.

Зараження проростків починається відразу після посіву, коли зооспори патогену під впливом вологи починають активно пересуватися в ґрунтовому розчині.

Пік прояву симптомів припадає на періоди після рясних опадів, що супроводжуються короткочасним перезволоженням ґрунтового горизонту.

Поширення зооспор по полю здійснюється в основному через поверхневі та ґрунтові води, а також при переміщенні зараженого ґрунту сільгосптехнікою.

У літній період, при встановленні спекотної та посушливої погоди, інтенсивність розвитку фітофторозу дещо знижується, проте патоген залишається в коренях.

Основною ознакою є пожовтіння та подальше побуріння стебла від кореневої шийки вгору, що супроводжується розм'якшенням тканин.

У уражених сходів спостерігається гниття сім'ядолей та коренів, що часто помилково приймають за дію інших видів кореневих гнилей.

На поперечному зрізі стебла часто помітне потемніння судинного кільця, викликане продуктами метаболізму грибоподібного організму.

Рослини, вражені в більш пізньому віці, часто набувають хлоротичного вигляду, листя поступово опадає, починаючи з нижнього ярусу.

Коренева система при сильному зараженні виглядає деградованою, з відсутністю дрібних бічних корінців та характерним коричневим відтінком.

Основним методом контролю є використання селекційно стійких сортів, що несуть гени Rps, які забезпечують імунітет до певних рас.

Важливим елементом агротехніки є дотримання сівозміни з перервою у вирощуванні сої на строк не менше 3–4 років для зниження інфекційного фону.

Рекомендується покращення дренажу ґрунту, оскільки застій води є головним чинником, що сприяє розвитку зооспор і зараженню посівів.

Хімічний захист включає обов'язкову обробку насіння фунгіцидами системної дії, ефективними проти ооміцетів (феніламіди).

Якісна підготовка ґрунту та уникнення надмірного ущільнення допомагають рослинам швидше пройти фазу максимальної вразливості до патогену.