Макрофоміна фазеоліна

Макрофоміна фазеоліна (Macrophomina phaseolina) — це недосконалий гриб, що належить до відділу Аскоміцети, який є збудником небезпечного захворювання — попелястої або вугільної гнилі.

Патоген характеризується утворенням дрібних чорних склероціїв та грибниці, які дозволяють йому тривалий час зберігатися у ґрунті, навіть за відсутності рослини-господаря.

Цей гриб є типовим мезофілом з високою термотолерантністю, що дозволяє йому активно розвиватися при підвищених температурах, які є згубними для багатьох інших фітопатогенів.

За біологічними властивостями гриб є факультативним паразитом, що легко переходить на сапротрофний спосіб живлення на рештках рослин.

Діагностика захворювання базується на візуальному огляді кореневої системи та нижньої частини стебла на наявність характерного чорного нальоту склероціїв.

Гриб вражає широкий спектр культурних рослин, серед яких найбільш чутливими є соняшник, соя, кукурудза, сорго та квасоля.

Інфекція проникає через коріння і розповсюджується судинною системою, призводячи до швидкого в’янення та відмирання рослини внаслідок дефіциту поживних речовин.

Для соняшнику ураження макрофоміною означає не лише значне зменшення маси кошиків, а й зниження олійності насіння, що завдає відчутних збитків агровиробникам.

Масове поширення хвороби провокує вилягання посівів, що значно ускладнює процес збирання врожаю та спричиняє додаткові втрати зерна.

У разі інтенсивного розвитку патогену рівень втрат урожаю на інфікованих полях може досягати 70–80%, що робить хворобу критично небезпечною для регіонів вирощування.

Період активності збудника припадає на фази цвітіння та наливу зерна, коли рослини найбільше потерпають від температурного стресу.

Найбільш сприятливими для інфікування є умови посухи, коли температура ґрунту піднімається вище +28°C, а рівень вологості різко падає.

Зазвичай перші симптоми стають помітними у другій половині літа, коли після сильної спеки рослини починають масово в’янути.

Інфекція зберігається у ґрунті, тому ризик зараження зростає з кожним роком при недотриманні правильної сівозміни та накопиченні патогену на полі.

Вітер, дощова вода та сільськогосподарська техніка сприяють перенесенню склероціїв на нові ділянки, розширюючи ареал ураження.

Початкові ознаки проявляються у вигляді раптового в’янення нижніх листків, яке дуже швидко переходить на всю рослину.

При розрізі стебла спостерігається виражена зміна кольору внутрішніх тканин, які стають попелясто-сірими або чорними через масове скупчення склероціїв.

Коріння хворих рослин стає крихким, легко обламується і має ознаки гниття, що призводить до втрати стійкості рослини в ґрунті.

На зовнішній поверхні стебла біля прикореневої зони з’являються темні смуги та плями, які з часом можуть призвести до відшарування епідермісу.

• Швидке в’янення вдень;
• Потемніння внутрішньої частини стебла;
• Наявність чорних мікросклероціїв у тканинах;
• Легке виривання рослин із ґрунту;
• Відмирання кореневої системи.

Головним заходом контролю є впровадження науково обґрунтованої сівозміни, де до складу чергування входять культури, що не є господарями для цього гриба.

Необхідно ретельно подрібнювати та заорювати рослинні рештки, оскільки саме вони є головним резерватором інфекції для наступних сезонів.

Використання стійких до посухи та толерантних до попелястої гнилі гібридів суттєво зменшує ризик отримання низьких врожаїв.

Боротьба з бур'янами також є обов’язковою, оскільки вони часто виступають резервуаром, де збудник може виживати під час відсутності основної культури.

Хімічний контроль під час вегетації є малоефективним, тому основний акцент робиться на підготовці ґрунту та обробці насіння фунгіцидними протруювачами.