Лейкостомоз

Збудником лейкостомозу є сумчастий гриб Leucostoma kunzei, який належить до родини Valsaceae. Це небезпечний паразит, що вражає камбій та судинну систему плодових культур.

Гриб поширюється за допомогою конідій, які утворюються в дрібних чорних пікнідах на поверхні ураженої кори. Спори переносяться дощем та вітром на великі відстані.

Міцелій гриба здатний проникати глибоко в деревину, викликаючи її некроз та руйнування клітинних структур, що призводить до поступової загибелі гілки або цілого дерева.

Розвиток патогена тісно корелює з ослабленням імунітету рослини, яке може бути викликане заморозками, посухою або неякісним доглядом.

Систематичний контроль за станом кори дерев є ключовим етапом ідентифікації збудника, оскільки візуальні ознаки стають помітними лише на стадії серйозного ураження.

Найбільшої шкоди лейкостомоз завдає персику, абрикосу, вишні та черешні, спричиняючи масове всихання гілок у садах різного віку.

Патоген викликає глибоке ураження кори, що призводить до припинення руху поживних речовин та води, внаслідок чого дерево поступово виснажується і гине.

Характерною рисою є поява камедетечі, що виснажує рослину і створює сприятливе середовище для вторинних інфекцій та розмноження шкідників.

Заражені дерева втрачають продуктивність, плоди стають дрібними та неякісними, а з часом дерево повністю випадає з насаджень.

Хвороба має хронічний характер, і без втручання може призвести до повної втрати врожаю в межах всього садового господарства протягом декількох років.

Активна фаза гриба припадає на весняний період, коли вологість повітря висока, а температура сприяє проростанню спор та їх поширенню.

Літня спека дещо сповільнює зовнішній розвиток патогена, проте гриб продовжує руйнувати внутрішні тканини дерева, готуючись до осінньої активізації.

Осінь є періодом активного зараження через місця опаду листя та пошкодження, отримані під час збору врожаю, особливо в теплу та дощову погоду.

Взимку патоген зберігається у вигляді грибниці в корі уражених дерев, легко витримуючи низькі температури, що робить його вкрай стійким.

Сприятливими умовами для розповсюдження є затяжні дощі в період вегетації, які забезпечують необхідну вологість для перенесення інфекції.

На початкових етапах на корі з'являються невеликі темні плями, які швидко збільшуються в розмірах та стають втиснутими.

Згодом на уражених ділянках з’являються дрібні чорні крапки — це пікніди гриба, які пробиваються крізь зовнішні шари кори дерева.

Спостерігається інтенсивне виділення камеді (смоли), яка застигає у вигляді напливів, часто змінюючи колір від прозорого до темно-коричневого.

Листя на хворих гілках жовтіє і засихає, проте тривалий час не опадає, що є характерним симптомом судинного ураження.

• Потемніння та відмирання окремих ділянок кори.
• Утворення виразок з вираженими краями.
• Розтріскування кори на стовбурах та скелетних гілках.
• Всихання окремих гілок або цілих дерев у саду.

Регулярне внесення добрив та правильний полив допомагають підвищити стійкість дерев до проникнення патогенної мікрофлори.

Обов'язковим заходом є видалення та спалювання всіх сухих та уражених гілок, що знижує кількість інфекції в саду.

Обробка місць зрізів фунгіцидними розчинами або садовою замазкою запобігає повторному зараженню через відкриті рани.

Використання препаратів на основі міді (бордоська суміш тощо) навесні та восени є найбільш ефективним способом обмеження поширення лейкостомозу.

Слід уникати механічних пошкоджень кори при обробітку ґрунту та догляді за кроною, оскільки саме через них гриб потрапляє всередину дерева.