Гіпохнус Сасакі

Гіпохнус Сасакі (лат. Hypochnus sasakii, стадія Rhizoctonia solani) — це небезпечний грибковий патоген, що належить до класу базидіоміцетів. Він є основним збудником хвороб, відомих як ризоктоніоз.

Патоген не утворює конідій, тому його життєвий цикл забезпечується завдяки розростанню міцелію та утворенню склероціїв, які можуть роками зберігатися в ґрунті.

Цей гриб характеризується надзвичайно широкою спеціалізацією, вражаючи велику кількість сільськогосподарських культур, особливо в умовах інтенсивного землеробства.

Біологія гриба дозволяє йому швидко колонізувати рослинні рештки, що робить його важковикорінюваним мешканцем ґрунтового горизонту в багатьох агроекосистемах.

Систематичне положення гриба визначається його здатністю до утворення базидіоспор, проте в умовах посівів рису він частіше розповсюджується вегетативним шляхом.

Найбільшої шкоди гриб завдає посівам рису (Oryza sativa), викликаючи так звану «чохловидну гниль» стебел та листкових піхв.

Хвороба призводить до передчасного відмирання листкового апарату, що значно знижує фотосинтетичну активність рослини та її продуктивність.

Окрім рису, паразит може вражати кукурудзу, сою, овочеві культури та бур'яни, що створює постійний запас інфекції на полях протягом усього сезону.

Вражені рослини відстають у рості, втрачають стійкість до вилягання, а в разі сильного ураження спостерігається недорозвиненість та пустозерність волоті.

Шкідливість патогена виражається у прямому зниженні врожайності зерна та погіршенні його якості через порушення фізіологічних процесів на етапі наливу зернівки.

Гриб активізується при встановленні температури повітря від +22°C до +30°C та високій вологості, що типово для періоду літнього вирощування рису.

Найбільший ризик епіфітотій виникає після змикання рядків, коли всередині посівів створюється мікроклімат з постійним перезволоженням і стабільною температурою.

Первинне зараження зазвичай відбувається через склероції, які спливають на поверхню поливної води і при контакті з тканинами рослини починають проростати.

Протягом сезону гриб утворює нові покоління склероціїв на відмерлих частинах рослин, які згодом змиваються водою і заражають здорові ділянки поля.

Мінімальна активність патогена спостерігається в прохолодні періоди, проте він залишається життєздатним, очікуючи сприятливих умов для подальшого розмноження.

Первинні симптоми проявляються як світло-зелені або сірі плями на нижніх листкових піхвах, що знаходяться близько до води або ґрунту.

Згодом плями стають великими, набувають неправильної форми з чітким коричневим краєм, що контрастує зі здоровою тканиною рослини.

При високій вологості повітря на плямах можна побачити рясний білий наліт — грибницю патогена, яка швидко поширюється на сусідні тканини.

Листки, що знаходяться вище місця ураження, поступово жовтіють, втрачають тургор і відмирають, що призводить до загального пригнічення рослини.

На пізніх стадіях хвороби в місцях ураження помітні дрібні темні грудочки — склероції, які є головним інфекційним матеріалом для наступних сезонів.

Основою захисту є дотримання високої агротехнічної культури, що включає використання стійких сортів та правильну організацію сівозміни.

Регулювання рівня води в рисових чеках дозволяє переривати цикли розповсюдження склероціїв та знижувати вологість всередині посівів.

Обмеження надмірного використання азотних добрив запобігає надмірному загущенню посівів, що перешкоджає швидкому розповсюдженню грибниці.

• Хімічний контроль за допомогою системних фунгіцидів, зокрема препаратів стробілуринової групи.
• Ретельне знищення післяжнивних решток, на яких зберігається інфекційний запас гриба.
• Застосування біопрепаратів на основі Trichoderma для пригнічення розвитку патогена у ґрунті.

Інтегрована система захисту дозволяє ефективно зменшити втрати врожаю, поєднуючи превентивні агротехнічні заходи з цілеспрямованим застосуванням ЗЗР.