Гелікобазидіум пурпурний

Гелікобазидіум пурпурний (Helicobasidium purpureum) — ґрунтовий гриб-патоген, що належить до відділу Basidiomycota, відомий своєю здатністю спричиняти фіолетову гниль.

Міцелій патогену має виразний пурпуровий або фіолетовий відтінок, який легко помітити під час огляду кореневої системи уражених культурних рослин.

Гриб здатний утворювати щільні сплетіння гіфів, відомі як ризоморфи, які дозволяють йому поширюватися в ґрунті та зберігати життєздатність протягом тривалого часу.

Систематичне положення включає приналежність до порядку Helicobasidiales, де вид є найбільш відомим збудником, що має економічне значення для сільського господарства.

Для точної ідентифікації патогена в лабораторних умовах проводиться аналіз структури базидій та морфології міцелію, що підтверджує наявність саме цього гриба.

Патоген уражає широкий спектр сільськогосподарських культур, особливо схильними до нього є морква, буряк, картопля, люцерна та різноманітні овочі.

Хвороба проявляється у вигляді гниття коренеплодів, що робить їх непридатними для використання та зберігання, значно знижуючи товарну якість врожаю.

Зараження призводить до поступового руйнування тканин кореневої системи, в результаті чого рослина втрачає здатність засвоювати воду та поживні речовини.

У місцях інтенсивного розмноження гриба спостерігається масова загибель рослин, що призводить до появи «плішин» на полях та зниження врожайності на 30-50%.

Економічна шкода від гелікобазидіозу значна, оскільки хвороба важко піддається лікуванню після початкового зараження ґрунту на великих площах.

Найбільш сприятливими для розвитку гриба є тепле літо та помірна вологість ґрунту, що сприяє активному розростанню фіолетової грибниці навколо коренів.

Інфекція зберігається у ґрунті у вигляді грибниці на залишках рослин або у формі склероцієподібних утворень протягом декількох років, чекаючи на сприятливі умови.

Поширення патогену відбувається через інструменти, взуття, техніку та дощові води, які переносять частки зараженого ґрунту на чисті ділянки поля.

Друга половина вегетаційного періоду є найбільш критичною, коли починається інтенсивне накопичення маси коренеплодів, що створює сприятливе середовище для гриба.

Після збирання врожаю патоген залишається в ґрунті, де успішно зимує на органічних рештках, відновлюючи свій цикл розвитку з настанням весняного тепла.

Першим візуальним знаком є фіолетовий наліт на поверхні коренів, який з часом стає більш щільним і охоплює більшу площу кореневої системи.

Тканини, на яких оселився гриб, темніють, розм'якшуються і перетворюються на гнилу масу, що має специфічний запах в умовах високої вологості.

Зовнішній вигляд рослини різко змінюється: листя починає жовтіти та в’янути, що свідчить про те, що коріння вже не справляється зі своїми функціями.

При викопуванні коренеплодів на них часто помітні вузлуваті утворення, що є скупченням грибного міцелію, який щільно прилягає до поверхні тканини.

Ураження часто починається осередками, які з часом розширюються, захоплюючи все нові й нові рослини в рядах або на всій площі посіву.

Основою контролю є дотримання сівозміни, що передбачає повернення чутливих культур на попереднє поле не раніше ніж через п'ять-шість років.

Необхідно ретельно видаляти з поля всі рослинні рештки після збирання врожаю, оскільки саме вони є резерватором інфекції для наступного сезону.

Зниження кислотності ґрунту шляхом вапнування створює несприятливі умови для розвитку патогену, що суттєво зменшує ризик зараження посівів.

Використання фунгіцидів для обробки ґрунту в місцях виявлення вогнищ захворювання є необхідним заходом для запобігання подальшому поширенню гриба.

Важливим є використання здорового посівного матеріалу та впровадження стійких сортів, які здатні протистояти проникненню гіфів гриба в кореневу систему.