Гломерелла соєва

Гломерелла соєва (лат. Glomerella glycines) є небезпечним фітопатогеном, що належить до царства Гриби, відділу Аскоміцети. Цей гриб є сумчастою стадією патогена, відомого також як Colletotrichum glycines.

Основним методом поширення інфекції є конідії, які утворюються в спеціалізованих структурах — ацервулах. Ці утворення виглядають як чорні крапки на уражених органах рослини і містять масу спор.

Патоген має високу здатність до виживання в різних умовах, що дозволяє йому зберігатися в ґрунті, на рештках рослин та безпосередньо в насіннєвому матеріалі. Він є типовим представником грибів, що спричиняють антракноз бобових.

Виявлення гриба базується на мікроскопічному аналізі, під час якого фіксують наявність характерних темних щетинок всередині ацервул. Це важливий діагностичний ознака для розрізнення з іншими видами.

Генетична мінливість гриба дозволяє йому адаптуватися до різних екологічних ніш, що створює певні труднощі при виведенні стійких сортів сої.

Хвороба, що викликається цим грибом, завдає значної шкоди врожаю сої. Уражаються всі надземні частини рослини: стебла, листя, черешки, боби та насіння, що значно знижує показники продуктивності.

Ураження на ранніх етапах розвитку призводить до загибелі проростків, що суттєво зменшує густоту стояння посівів. Це змушує агрономів проводити додаткові заходи з пересіву або підсіву площ.

Під час росту гриб руйнує епідерміс та судинну систему рослин. Це призводить до порушення водного обміну, в'янення окремих частин та передчасного відмирання листя, що скорочує період наливу бобів.

Інфіковане насіння втрачає свою енергію проростання, а в разі проростання дає слабкі паростки, які стають джерелом вторинного зараження для здорових рослин на полі.

Економічна шкода від антракнозу складається з недобору врожаю через зменшення кількості бобів на рослині та зниження якості самого насіння, що робить його непридатним для тривалого зберігання.

Розвиток захворювання розпочинається в період вегетації, коли складаються сприятливі умови температури та вологості. Найактивніше гриб проявляє себе в фазах цвітіння та формування бобів.

Оптимальна температура для проростання спор та росту грибниці становить від 20 до 28 градусів тепла. Затяжні дощі та висока вологість повітря стають каталізаторами епіфітотійного розвитку патогена.

Конідії поширюються потоками вітру та бризками дощу від нижніх листків до верхніх ярусів. Загущені посіви є ідеальним середовищем, оскільки в них довше затримується волога на поверхні рослин.

У кінці літа гриб переходить у стан спокою на рештках рослин, готуючись до зимівлі. Перитеції, що утворюються на пожнивних рештках, можуть зберігати життєздатність до наступного сезону.

Рання поява симптомів у червні-липні часто свідчить про наявність інфекції в насінні або ґрунті, тоді як пізні прояви частіше пов'язані з перенесенням спор з сусідніх полів.

Антракноз проявляється у вигляді коричневих плям, що мають різну форму та розміри на стеблах. На поверхні плям чітко помітні чорні крапки — ацервули, які при детальному розгляді вкриті жорсткими волосками.

На листках хвороба проявляється появою некротичних зон із хлоротичним обідком. Уражені листки часто скручуються і передчасно опадають, що призводить до оголення стебел.

На бобах симптоми виглядають як вдавлені темні плями. Якщо інфекція проникає всередину стручка, насіння стає щуплим, часто покривається сіро-білим нальотом міцелію.

• Потемніння та відмирання сім'ядоль.
• Наявність язв зі щетинками на стеблах.
• Передчасне пожовтіння та опадання листя.
• Деформація стручків та недобір насіння.
• Наліт грибниці на уражених тканинах у вологу погоду.

Хворі рослини виглядають виснаженими, їх ріст сповільнюється, а при масовому ураженні поле набуває брудно-бурого відтінку через передчасне відмирання вегетативної маси.

Основним заходом захисту є висівання високоякісного насіння, протравленого фунгіцидами системної дії. Це дозволяє знищити інфекцію на поверхні та в оболонці насінини.

Дотримання сівозміни із поверненням сої на поле не раніше ніж через 3 роки дозволяє суттєво зменшити кількість спор у ґрунті. Важливо також уникати сусідства з іншими бобовими культурами.

Агротехніка відіграє ключову роль: після збирання врожаю необхідно проводити глибоку оранку для заробляння решток рослин, які є основним місцем зимівлі гриба.

Хімічний контроль передбачає обприскування посівів фунгіцидами у період цвітіння та формування бобів. Препарати на основі діючих речовин із групи триазолів та стробілуринів показують високу ефективність.

Селекція стійких сортів є довгостроковим рішенням. Використання гібридів із високим рівнем польової стійкості дозволяє значно зменшити кількість необхідних обробок хімічними засобами захисту.