Гіберелла трицинкта

Gibberella tricincta належить до царства Гриби (Fungi), відділу Аскоміцети (Ascomycota), роду Гіберелла (Gibberella). Анаморфна (конідіальна) стадія цього гриба відома як Fusarium tricinctum.

Це широко розповсюджений у ґрунті мікроскопічний гриб, який веде як паразитичний, так і сапротрофний спосіб життя, розкладаючи рештки рослин у ґрунті.

Ідентифікація патогена проводиться за допомогою мікологічних досліджень, де вивчають морфологію конідій та особливості формування колоній на спеціальних поживних середовищах.

Біологічною особливістю виду є здатність до утворення стійких структур — хламідоспор, які дозволяють йому виживати в несприятливих умовах протягом тривалого часу.

Гриб належить до групи збудників фузаріозів, що мають велике значення для фітопатології через їхню здатність до синтезу небезпечних мікотоксинів.

Цей фітопатоген вражає великий асортимент сільськогосподарських культур, особливо колосові зернові, такі як пшениця, жито, ячмінь та овес, спричиняючи значні втрати врожаю.

Крім того, гриб може інфікувати кукурудзу, зумовлюючи фузаріоз стебел та качанів, а також деякі бобові культури, що робить його небезпечним компонентом сівозміни.

Ураження молодих проростків призводить до розвитку кореневих гнилей, через що спостерігається випадіння сходів та зрідженість посівів, які важко відновити.

На дорослих рослинах гриб блокує провідні судини, що призводить до загального в’янення рослини та порушення процесів формування та наливу зерна в колосі.

Окрім прямої втрати ваги зерна, урожай стає токсичним, що знижує його товарну вартість та унеможливлює використання як у харчовій, так і у кормовій промисловості.

Розвиток патогена починається навесні, коли ґрунт прогрівається до температур, сприятливих для проростання грибниці, яка перезимувала на рослинних рештках.

Найбільш активне поширення інфекції відбувається у фазу цвітіння зернових, коли спори гриба потрапляють на колос під час дощів або вітром з уражених решток попереднього врожаю.

Літній період з високою вологістю повітря та помірними температурами є критичним для вторинного зараження, що може призвести до швидкого спалаху хвороби на полі.

З осені патоген переходить у стадію спокою, накопичуючись у стерні та інших пожнивних рештках, де він зберігається до наступного вегетаційного сезону.

Кліматичні умови, такі як затяжні весняні дощі або висока вологість під час дозрівання, суттєво підвищують ризик епіфітотій цього захворювання.

На початкових етапах розвитку патогена спостерігається побуріння кореневої системи проростків, що супроводжується затримкою росту і пожовтінням нижніх листків.

На стеблах дорослих рослин з’являються некротичні плями бурого або темно-сірого кольору, що часто призводять до ламкості стебла в місцях ураження.

Характерною ознакою ураження колоса є поява світло-рожевого або білого нальоту, який розповсюджується від основи колоса до його верхівки при вологій погоді.

Зерно у хворому колосі стає щуплим, часто має білястий або рожевий наліт і втрачає свою типову забарвленість, що свідчить про глибоке ураження міцелієм.

• Потемніння прикореневої зони;
• Рожевий наліт спороношення на колоссі;
• Передчасне відмирання листя;
• Щуплість зерна та втрата його якості.

Основою контролю є дотримання сівозміни, що передбачає чергування зернових культур з культурами, які не є господарями для даного виду гриба.

Ретельний обробіток ґрунту, спрямований на швидке розкладання рослинних решток, суттєво зменшує інфекційний запас патогена на полі в міжвегетаційний період.

Використання якісного, сертифікованого насіннєвого матеріалу, обробленого фунгіцидними протруювачами, є необхідним заходом для захисту сходів.

Проведення обприскування посівів системними фунгіцидами під час фази колосіння дозволяє ефективно запобігти інфікуванню колоса та отримати здоровий врожай.

Агротехнічні методи, включаючи збалансоване удобрення та своєчасний контроль бур’янів, сприяють підвищенню загальної стійкості рослин до фузаріозних хвороб.