Геотрихум білий

Геотрихум білий (Geotrichum candidum) — це недосконалий гриб із порядку Гіфоміцетів, який часто класифікується як умовно-патогенний мікроорганізм. Його міцелій складається з гіалінових, септованих гіф, що легко розпадаються на артроспори.

Мікроорганізм має здатність швидко розростатися на субстратах, утворюючи пухнасті, білуваті або кремові колонії. У лабораторних умовах його ідентифікують за характерним дріжджоподібним виглядом.

Цей гриб є типовим сапротрофом, проте в агрономії він відомий як вторинний патоген, що викликає хвороби зберігання. Він повсюдно поширений у ґрунті, стічних водах та на рослинних рештках.

Систематично належить до відділу Аскомікотових грибів. Артроспори, що формуються при фрагментації гіф, слугують основним способом його поширення у навколишньому середовищі.

На відміну від вузькоспеціалізованих патогенів, цей вид демонструє високу метаболічну гнучкість, що дозволяє йому виживати в несприятливих умовах.

Основним об'єктом ураження є соковиті плоди овочевих культур, особливо томати, огірки та дині. Також патоген часто вражає цитрусові та коренеплоди під час їх закладання на тривале зберігання.

Хвороба, що викликається цим грибом, часто позначається як геотрихозна гниль. Вона вражає тканини плодів, спричиняючи їх розм'якшення та перетворення на безформну слизову масу.

Пошкодження тканин починається із зон механічних травм, тріщин або ділянок, уражених іншими первинними патогенами. Гриб швидко проникає в глибину плода, використовуючи пектолітичні ферменти.

Особливу небезпеку становить зараження у складських приміщеннях, де гриб може поширюватися від одного плода до іншого, формуючи осередки гниття всередині ящиків.

У польових умовах ураження відзначається рідше, переважно в періоди підвищеної вологості, коли плоди торкаються вологого ґрунту або мають дефекти шкірки.

Первинною ознакою є поява водянистої плями, яка швидко збільшується в розмірах. Тканина в місці ураження втрачає пружність і стає м'якою.

Характерний симптом — розвиток щільного, білого, оксамитового нальоту, який щільно прилягає до поверхні ураженої ділянки. Цей наліт є скупченням міцелію та спор гриба.

При прогресуванні захворювання виділяється специфічний кислуватий запах, викликаний продуктами метаболізму патогена в тканинах рослини.

На відміну від сірої гнилі, наліт геотрихуму більш однорідний, білий і не має рясного спороношення у вигляді пиляючих конідієносців.

Зрештою плід повністю руйнується, перетворюючись на водянисту субстанцію, що робить його непридатним для переробки.

Основним методом контролю є запобігання механічним пошкодженням плодів під час збору врожаю та транспортування, оскільки гриб є рановою інфекцією.

Ключову роль відіграє дотримання фітосанітарних норм у сховищах. Необхідно проводити регулярну дезінфекцію тари, стін та обладнання для виключення накопичення спор патогена.

Важливо підтримувати оптимальний температурно-вологісний режим при зберіганні продукції. Зниження вологості повітря перешкоджає активному розвитку міцелію.

У польових умовах слід уникати застою вологи в прикореневій зоні та забезпечувати якісну аерацію посівів для зниження ймовірності ураження плодів.

• Використання стійких сортів овочевих культур.
• Своєчасна вибраковка пошкоджених плодів перед закладкою на зберігання.
• Дотримання сівозміни для зниження інфекційного фону в ґрунті.